Митрополит Мефодій (Кудряков): «Наріжний камінь УПЦ КП не Христос, а Філарет, який досі є анафемованим, і відкинутим геть від Вселенського Православ’я»

 Чимало невдалих спроб об’єднання між УАПЦ та УПЦ КП було здійснено за історію існування цих релігійних гілок. Свого часу вже спочилий лідер УАПЦ митрополит Мефодій пояснив, хто головний камінь спотикання в об’єднавчому діалозі. Очільник автокефалістів встиг побувати й прибічником новоствореного «Київського патріархату», тому йому добре була відома роль Філарета (Денисенка) в становленні розкольницьких рухів в Україні. Пропонуємо інтерв’ю митрополита Мефодія, датоване 2012 роком.

Митрополит Мефодій (Кудряков): «Наріжний камінь УПЦ КП не Христос, а Філарет, який досі є анафемованим, і відкинутим геть від Вселенського Православ’я»

Патріарх Філарет нещодавно висловив думку про те, що третина вірних УАПЦ хочуть перейти до «Київського Патріархату»

Митрополит Мефодій: Не знаю, який він нині монах, але політтехнолог він надзвичайний. Всі без вийнятку існуючі світські політики і депутати ще можуть у нього повчитися хитрості і хамелеонству. Владика Філарет за десятиліття свого служіння в єпископському сані при різних режимах досить добре навчився маніпулювати людьми, і вправно навіювати їм навіть відверто безглузді речі. Причому, що тут цікаво : чим більш відверта така брехня, тим більше йому вірить паства. Люди взагалі залюбки приймають за правду те, на що вони внутрішньо погоджуються. Ті ж, хто знає Предстоятеля УПЦ КП особисто, дуже добре знають і про цю його рису. Це перше, що хотілося б сказати щодо цього питання.

Ну, а друге… Наша Церква – це не секта, чи якась інша тоталітарна організація, де усі буквально «прив’язані» до свого священика, єпископа чи митрополита. Якщо хтось з мирян, священиків чи єпископів бажає покинути УАПЦ – це їхнє право. От владики Яків, Лаврентій чи Михаїл побажали бути там де вони зараз – і ніхто їх у нас не тримав : ні силою ні шантажем. Вони вам це підтвердять. Усіх тих, хто хоче служити в УАПЦ – ми з батьківською любов’ю завжди приймаємо та даємо їм нові можливості. Наші двері завжди відкриті для людей, що хочуть потрудитися для Христа та України. Коли ж хто захоче йти від нас – то таким ми щиро скажемо : «з Богом!». Теж не маємо нічого проти. Нам важливо, щоб наша Церква звільнилась від тих, хто молиться з нами, годується в нас, отримує чини і нагороди, а при цьому мріє про «далекий край». Так швидше ми збудуємо таку Церкву, про яку мріяли наші славні попередники. Подивіться, що навіть згідно Святого Писання, кожен дванадцятий апостол Христовий – зрадник. Що вже казати про останні часи?

Повірте, таких людей вже насправді майже немає. За двадцять років усі вже перейшли хто куди хотів, а деякі “встигли” навіть побувати по кілька разів в усіх юрисдикціях. Хіба що тепер певні особи в пошуках задоволення власних амбіцій побажають собі більших посад і гонору на пустому місці. Але ж хіба буде до зрадників рідної їм Церкви довіра? Раз він вже зрадив одного разу УАПЦ, то обов’язково зрадить і в свій час ту церкву, куди він ще перейде. Просто треба буде час, щоб усім в цьому краще переконатись. Зрозумійте, що це не Владику Мефодія зраджують такі особи, а самих себе вони зраджують, гублячи цим власні душі. Хіба може з гідністю носити єпископський омофор, і як архипастир звершувати Священнодійства й Таїнства той, хто тепер боїться чесно подивитись мені в очі?

Владико, нам дуже часто дорікають за те, що єпископат УАПЦ і ви особисто, начебто, уже давно «продались Москві»? Як би ви могли прокоментувати такі звинувачення?

Митрополит Мефодій : А хто нам про це докоряє? Представники Української Православної Церкви? Ні! І для нас і для них однаково важливо, щоб врешті повернути братам-українцям втрачену єдність Православної Церкви. Можливо, нас в цьому звинувачують члени Греко-Католицької Церкви? Ні, бо вони самі є представниками іншої держави в Україні, і фактично чужоземного уряду. (Давайте про це скажемо іншим разом). Тож єдиний, хто по-справжньому зацікавлений у нашій поганій репутації, так це патріарх Філарет. Уже багато років наша УАПЦ муляє йому очі, і він прагне, як в «старі і добрі часи», покінчити з нею усіма можливими способами. Триває це вже багато років. Ще відтоді, як він власноруч гнобив українську Церкву і українську мову, будучи намісником Московського Патріарха в Україні. Старше покоління духовенства добре знає справжню ціну усім його вчинкам та словам. Мені дуже шкода, що наші люди схильні вірити першому-ліпшому слову людини, яка давно втратила своє лице від кількості власної брехні та лукавства.

Більше десяти років мого служіння біля керма корабля Церковного давали нам безліч можливостей об’єднатись з Московським Патріархатом на умовах які нам були неприйнятні, але вигідні Москві. І ви добре знаєте про те, що після обговорень з нашим єпископатом, свого часу я дійсно відмовився від подібної пропозиції нинішнього патріарха Кирила. Тому, треба бути або цілком сліпим, або ж нерозумним, щоб і далі продовжувати розповсюджувати подібні нісенітниці. Особливо гидко, коли таким займаються священнослужителі, і навіть єпископи. Не буду називати їх імен. Вони давно відомі усім, хто цікавиться сферою навколоцерковних пліток.

І я сам, і наше духовнество не тільки словами, але й конкретними вчинками багато разів підтверджували, що нікому і ніколи наша Церква не «продавалась» і не «продасться» в майбутньому. Моя ціль як Предстоятеля – зміцнити нашу рідну українську Церкву й вивести її з канонічної ізоляції. Зробити її не чиєюсь молодшою дочкою, не слугою, але сестрою, рівною в правах і честі з усіма іншими Православними Церквами світу.

В чому ж причина подібних чуток? Швидше за все, автором цих дешевих пліток керує елементарна заздрість. Патріарх Філарет уже двадцять років чекає, щоб його покликали в Москву, запросили на переговори, запропонували якісь умови, чи то й просто вислухали його позицію. Однак правда полягає у тому, що він нікому вже давно не потрібний. Це – позбавлений сану, і відлучений від Церкви нещасний чоловік. Москві ж нині цікаві лише його храми і люди. Усі це дуже добре розуміють, і навіть дуже добре розуміє і сам владика Філарет. Тож подібний стан речей – велика причина для нервування. Наріжний камінь УПЦ КП не Христос, а Філарет, який досі є анафемованим, і відкинутим геть від Вселенського Православ’я.

Осторонь цього стоїть наша Українська Автокефальна Православна Церква, яка перебуває нині в принципово інших умовах. Ми хоча й не можемо похвалитися фінансовою чи політичною міццю як інші наші брати, але при цьому на нас не стоїть тавро церковної анафеми. Як тільки ми владнаємо питання свого канонічного статусу, то до нас повернуться не тільки нові священики і парафії, але і ті, хто в силу об’єктивних і суб’єктивних причин у нас уже був. Не є таємницею те, що з нами ведуть офіційний та напівофіційний діалог ієрархи інших, визнаних у світі Церков, в тому числі і Московський, і Вселенський патріархати, від яких ми сподіваємось у скорому часі і отримати автокефалію. Також слід зазначити, що ми отримуємо багато пропозицій до співпраці від представників поки невизнаних, як і ми самі, канонічних структур з усього світу, однак утримуємось від подібних, доволі ризикованих для нас авантюр. Нині це принципова різниця між УАПЦ та церквою владики Філарета. Упродовж багатьох років «Київський Патріархат» цим все більше віддаляв себе від порозуміння із Вселенським Православ’ям. Ми ж на даному етапі свого церковного буття собі це дозволити не можемо. Справді, це б кількісно збільшило нашу Церкву, зробило нашу Церкву присутньою в багатьох країнах Європи та США, однак наша головна мета – вийти з канонічної ізоляції, а не суперечки і не хизування перед опонентами масштабами власної структури. Повторю ще раз. Пріоритетний вектор розвитку УАПЦ сьогодні направлено на вихід з канонічної ізоляції та на отримання законної автокефалії.

І ще одне. Може скластись враження, що і УАПЦ і УПЦ Московського Патріархату разом «працюють» проти церкви владики Філарета. І саме в цьому сенсі ми і «продалися» Москві. Хотів би дещо прояснити реальний стан речей. Не будемо говорити зараз про ідеологію. Давайте скажемо тільки про справи цілком приземлені. «Київський Патріархат» не з’явився з небес, «з пустого місця». Значна частина храмів УПЦ КП у свій час за сприяння влади на місцях була зухвало відібрана або від УПЦ МП, або від нашої Української Автокефальної Православної Церкви. Міфічне об’єднання частини Українського Екзархату РПЦ та кількох єпископів УАПЦ в принципово нову структуру під назвою «УПЦ-КП» нічого корисного Церкві не дало. Тоді всього лиш з’явився ще один уламок православної Церкви, з сумнівним канонічним майбутнім, і не без відомих «темних плям» у своїй історії. Завдяки сприянню найвищої державної влади, стараннями обох попередніх Президентів та кількох міністрів, «Київський Патріархат» дуже швидко набирав сили, а неабияка кількість украдених свого часу у РПЦ коштів відкривали для них неймовірні горизонти у своєму розвитку. Іншого секрету швидкого успіху церкви владики Філарета просто не існує. Гроші і державна влада. Багато грошей, і багато необхідних та правильних знайомств. А ще, очевидно, провокації на національних почуттях людей. Наш народ в цьому питання досить чутливий, але, на жаль, і досі ще не всі навчився розрізняти правду від її дешевої імітації.

У той же час, УАПЦ завжди залишалась Церквою свого народу, такою ж бідною і часто безправною, якими є всі ми, українці. Тож нема нічого дивного у тому, що і єпископи Московського Патріархату, і єпископи нашої Української Автокефальної Православної Церкви часто однаково негативно сприймають діяльність духовенства «Київського Патріархату» по захопленню церков, переманюванню духовенства чи в подібних негідних справах. В цьому сенсі ми й справді однодумці. Не гріх викривати злочинців. Гріх мовчати, або ж мовчки схвалювати їхні діяння. Ми не боремось з «Київським Патріархатом». В даному разі ми всього лиш захищаємо себе.

Наша Українська Автокефальна Православна Церква не претендує сьогодні на чуже майно, але вважає, що багато храмів та культових споруд повинно бути повернено нам як правдивим власникам і будівничим. День народження «Київського Патріархату» – це червень 1992 року. Про яке ж історичне спадкоємство тут може йти мова, якщо «Київський Патріархат» об’єктивно не має минулого глибшого, аніж двадцять років? Вони просто вкрали нашу історію, вкрали наше минуле, а нині ще й зухвало претендують на майбутнє! Тож досить дивно спостерігати, коли церковні рейдери ображаються за те, що їх викривають і недолюблюють.

Схожі публікації