Лист Філарета, який наробив чимало галасу як серед православних, так і у всьому українському суспільстві загалом, вже сам по собі виглядав чимось дивним, адже його інакше як «нестандартним ходом» з боку лідера УПЦ КП та його речників, назвати не можна – він адресований самому патріарху Кирилу та й усьому єпископату РПЦ. Як зауважив заступник голови ВЗЦЗ УПЦ протоієрей Миколай Данилевич, «анафема працює». Вона працює та змушує вдаватися до непопулярних дій, які в самому осередку «Київського патріархату» сприйняли вороже.
Візит делегації УПЦ КП у січні місяці цього року на Фанар породив новий сплеск надій – «автокефалія уже близько». Вказували, що на найближчому Синоді Константинопольський патріархат розгляне прохання «Київського патріархату», та ще й прийме до уваги прохання з додаткових джерел – Верховної Ради та Президента України. Однак від січня місяця відбулося уже не одне засідання Синоду Константинопольського патріархату, і стало зрозуміло, що «українську автокефалію» знову закинули у «довгий ящик», а посланцям Філарета знову нагадали – розберіться з РПЦ.
Як би не було для Філарета це «не популярно», але його крок таки викликав невеликий позитив. Скажу більше, цей лист може стати для нього вирішальним. І знову процитую отця Миколая: «…в його ситуації це мужній, а отже і позитивний крок. Очевидно, що Філарет наближається до заходу свого життя, а перед обличчям вічності втрачають свою привабливість будь-які амбіції, посади, почесті, і навіть образи …».
Час без сумніву сприятливий: Архієрейський Собор РПЦ – явище неординарне, а Філарету в січні наступного року вже 89 (!!!) років, Константинополь й надалі мовчить. Усе це разом стало поштовхом до рішучих дій.
Хто став ініціатором такого діалогу, думаю, зрозуміло – звісно, це сам Філарет. А можливо, американська діаспора з етнічних українців у складі Константинопольського патріархату все ж стала посередником між представниками розколу і російськими зарубіжниками. Насправді, першопричина не є суттєвою, адже плодом цих перемовин стало звернення самого очільника «Київського патріархату».
Ця непересічна подія викликала декілька важливих питань. В першу чергу, чи було це рішення Філарета самостійним? Без сумніву, так. Якщо про цей лист і знали інші: то тільки ті особи, які його відвозили у Москву – і в цьому теж уже є промінчик надії. Для архієреїв «Київського патріархату», у яких РПЦ асоціювалося з якимось монстром – візит у Москву залишив позитив. Про це ясно сказав сам Євстратій Зоря: «…у мене були підстави відчувати з його боку (митрополита Іларіона Алфєєва – авт.) зацікавленість у тому, щоб цей процес був успішний. Як будуть розвиватися події далі – побачимо…».
По-друге, чи свідчить така заява, що керівник «Київського патріархату» приймав рішення самостійно, без контактів з владою? Швидше за все, Філарет вже має серйозний намір церковні питання вирішувати церковними методами. Все, на що спромоглися, депутати та й сам Президент – зробили. Та це мало «політичний» контекст, церковні питання їх не цікавили, та й не будуть цікавити. І це знову таки свідчить про прийняття рішення Філаретом самостійно – політикам контакти з Москвою просто невигідні.
По-третє, такий «крок назустріч» неоднозначно сприйняли і в самому «Київському патріархаті». Своєрідна «партія війни» за будь-яких обставин не піде на контакт, про що свідчать останні дії яскравого представника цього табору Михаїла Зінкевича, котрий уже відмовляється і свята Православної Церкви відзначати (як у випадку зі святом Казанської ікони Божої Матері).
Важливим висновком, що випливає з такого рішучого кроку Філарета, буде те, що Філарет переступив своє «ні». Яку внутрішню боротьбу він веде, відомо лише йому. У недільному сюжеті Сергія Гальченка телеканалу «1+1» сміливий очільник УПЦ КП сказав про ймовірну зустріч з патріархом Московським: «… поки що пропозицій не було….але я б погодився…».
Можна вже спрогнозувати реакцію «владних уніатів», яка точно буде різко негативною на подібне рішення. Їхні союзники з «Київського патріархату» ведуть переговори з Москвою, та ще й листи пишуть в лояльному тоні? Тепер ми можемо побачити ще один виток «релігійної війни», але уже в бік УПЦ КП. Вона розпочнеться дещо раніше, ніж планувалося.
Тому події заставляють оптимістично дивитися в перспективу. Розкол зцілиться лише тоді, коли прийде усвідомлення пагубності цього явища. Можливо, Філарет це починає розуміти? Час покаже.
Марк Авраменко