Кажуть те, що хочуть почути, або Навіщо Стамбул заграє з українськими розкольниками

Як писав прп. Нестор Літописець, «греки – лукавы суть». Як би не було дивно, але ця цитата залишається актуальною і до сьогодні. Сказати, що Константинопольський патріархат грає у велику гру на загально-церковній арені, це не сказати нічого. Ця помісна Церква дуже часто втручається в справи своїх «сестер», регулярно псуючи їм настрій та нерви.

Не оминає це «піклування про долю Православ’я» і Українську Православну Церкву. Константинопольський патріархат вочевидь намітив для себе великі перспективи в Україні, тому за будь-якої можливості веде щодо нашої держави багатокрокову гру, від якої постійно страждає єдина в державі канонічна Православна Спільнота.

Свою «турботу» Фанар пояснює необхідністю подолання церковного розколу в Україні. Щоб ви розуміли– ніхто ж і не проти. Однак коли це починають робити в Стамбулі, складається враження, що розкололи Православ’я в Україні не представники УПЦ КП чи УАПЦ, а саме УПЦ. Незрозуміла й нестійка позиція греків в «українському питанні» свідчить про те, що гра в Україні ще не зіграна до кінця.

Стамбульські гастролери, або Як діаспора Православ’я в Україні «рятувало»

Колись на блакитних екранах пострадянського соціуму з’явилась кінострічка «Американський дідусь». Суть фільму полягала в тому, що до одного з головних героїв, який мешкає в Росії, несподівано приїздить дідусь зі Сполучених Штатів. В США він віддав всі свої кошти у притулок для безпритульних собак, тому абсолютно голий-босий опиняється в Росії, аби доживати свого віку. Однак згодом «американський» дідусь знайомиться з представницею найдревнішої професії і заявляє про своє бажання побратися з нею.

Думаю, всі пам’ятають про те, як останніх два роки з Канади приїздили в Україну представники Константинопольського патріархату. Основною фігурою в цих «візитах ввічливості» був митрополит Юрій (Каліщук). Так от, проектуючи вище описану ситуацію з кінофільму на українські реалії, Каліщук є ще тим «американським дідусем». Що він робив, приїжджаючи в Україну? Те саме, що й головний герой Євгена Лєонова – вдавався до «блуду». При цьому в ролі «блудниці Інги» виступає «Київський патріархат». А «онук  Гоша» – це УПЦ, яка постійно потерпає від «дідусевих» витівок.

council_of_churches4

Що цікаво – митрополит Юрій (Каліщук) з’являвся в Україні так само несподівано, як описаний вище персонаж та й приносив лише метушню й зайвий головний біль. Владика не вважав за потрібне попереджувати про свої візити Предстоятеля УПЦ, що викликало природнє обурення збоку Київської митрополії. Треба розуміти, що церковна дипломатія побудована таким чином, що якщо хтось з тієї чи іншої Церкви бажає відвідати канонічну територію іншої, зобов’язаний отримати на це відповідний дозвіл та попередньо повідомити про дату й план візиту. В ситуації з канадським гостем подібного не спостерігалось.

Каліщук з’являвся, як євангельський злодій. Приїхав, висловив підтримку розкольникам, провів кілька фотосесій з Філаретом, розбурхав церковну спільноту й втік. І так кілька разів, допоки в офіційної УПЦ не увірвався терпець, а голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків не поскаржився Константинопольському патріарху на такі дії митрополита. Після цього візити Каліщука припинились.

Незважаючи на це брутальне втручання у внутрішні справи УПЦ, візити цієї посередньої персони мали свою ціль. Таким от чином Фанар проводив розвідку боєм. Обрали для цього саме Каліщука тому, що він єдиного духу з українськими розкольниками. Ні для кого не є таємницею, що УПЦ в Канаді була сформована з тих представників УАПЦ, які колись мігрували в Північну Америку. Тобто, колишнього розкольника відправили до чинних.

Калищук

Сама ця розвідка навряд чи мала великий успіх для Фанару, оскільки митрополит Юрій робив все настільки кострубато, що створив проблеми ще й грекам. А його вислови з питань українського церковного розколу ще довго будуть пригадувати в Україні і закордоном. Фактично Каліщук вчинив ряд некомпетентних дій, які привели до таких же негативних наслідків. Хоча дивно, що на Фанарі розраховували на щось інше – інтелект розкольників працює за принципом, який свідчить, що подібне притягується до подібного.

Цікаво лише, що і Каліщук, і Денисенко забули, як останній висловлювався на адресу заокеанної УПЦ , перебуваючи на посаді канонічного предстоятеля УПЦ. «…у Сполучених Штатах Америки жодна юрисдикція не визнає церкви Мстислава (Скрипника). В США є Конференція канонічних єпископів, до якої Скрипника просто не пускають, бо не визнають канонічним єпископом»,– казав Філарет про тих, хто знайшов своє пристанище в Константинопольському патріархаті під назвою «УПЦ в Канаді». І скільки б їх не визнавали та не легалізовували, їхнє мислення не змінилось з тих пір.

Архієпископ Іов Геча – і вашим, і нашим

Після провальних дій Каліщука, Фанар вирішив прислати більш «дипломатичну» особистість, яка змогла би втримати баланс, при цьому нагодувавши вовків і зберігши овець. Цією людиною став архієпископ Телмісський Іов Геча. Хоча сам Геча є вихідцем з тієї самої УПЦ в Канаді, однак він не страждав від дефіциту освіти та інтелекту. Це відчувалось одразу. Владика Іов приїхав до України на святкування дня Хрещення Київської Русі, розділивши торжества з духовенством УПЦ в Києво-Печерській Лаврі.

Разом з цим, архієпископ Іов дипломатично й толерантно відмовив представникам УПЦ КП на всі їхні запрошення, виявивши певну прохолодність до цієї сторони. І все б нічого, але ж взяв і вляпався! І не куди-небудь, а в «РІСУ» і другосортного біляцерковного блогера – Тетяну Деркач, яка, декларуючи прихильність Православ’ю, сидить на зарплаті в греко-католицькому інформаційному ресурсі.

665b3e708a2d82505bc4c775880de436_1469708575_wysiwyg

Чи раптово це трапилось, чи може владика Іов мав таку вказівку, але він, як і його попередники, зробив чергову «ведмежу послугу» тим, з ким ще кілька днів тому, Причащався від однієї Чаші. Інтерв’ю з владикою, дане ним Тетяні Деркач та опубліковане на уніатському сайті «РІСУ» начисто зіпсувало те перше позитивне враження, яке він склав про себе 27-28-го липня.

Пані Деркач, в якої є чималий досвід зі створення інформаційних провокацій та маніпуляцій, вичавила з владики Іова все, що їй було потрібно, для того, аби українські розкольники вкотре відчули короткочасний тріумф. І хоча архієпископ Іов не сказав нічого нового, а навпаки наголосив на складності внутрішньо-церковних процесів, необхідний інформаційний привід було створено!

«Константинополь підтримує УПЦ КП!», «Вселенський патріарх дасть УПЦ КП автокефалію», –  такими та подібними заголовками рясніли українські ЗМІ кілька днів поспіль. Закоптила димом фабрика розкольницьких «тролів», які почали смакувати «перемогу», пророкуючи швидке падіння УПЦ.

Однак не дарма було сказано на початку, що «греки – лукавы суть». В усьому інтерв’ю владика Іов Геча не обмовився навіть словом на ті теми, які тепер намагаються «намалювати» в своїх статтях чисельні «релігійні експерти». Все було сказано дуже стримано, зі звичним для греків блуканням «навколо й близько». Якщо говорити іншими словами, то Геча сказав приблизно наступне: «Жодної конкретики та обіцянок. Обіцяю лише те, що Фанар і надалі гратиметься в зацікавлених у вирішенні українського церковного питання». По суті представник Константинопольського патріархату підтвердив нещодавній «крик відчаю» Філарета, який визнав, що Фанар не має наміру розглядати визнання УПЦ КП в найближчій перспективі.

Навіщо все ось так?

Думаю, що подібне запитання не один раз виникало в кожного, хто хоч якось вболіває за долю Церкви. Та відповідь на нього потрібно шукати в надрах міжцерковної політики, яка стала сегментом світової геополітики в цілому. «Українське питання» завжди залишатиметься тим самим «тузом в рукаві», яким фанаріоти демонстративно розмахуватимуть перед обличчям Московської патріархії.

original (1)

Варто запам’ятати, що в усьому цьому процесі, по-справжньому грають лише двоє гравців. Всі інші – елементи великої шахової партії з перспективою лишитись в «королевах» або ж – «без голови». Нажаль, Україна, яка стає розмінною монетою вже не вперше, так і не може зібратись з силами і засвідчити хоча би намір на єдність. Все це наштовхує на сумні висновки, якими, втім, ділитись поки що зарано.

Сергій Назарчук

Схожі публікації