1. Головна
  2. /
  3. Історія
  4. /
  5. З історії об`єднання Автокефальної та Автономної Церкви, або Уроки минулого для сьогодення (частина 2)

З історії об`єднання Автокефальної та Автономної Церкви, або Уроки минулого для сьогодення (частина 2)

Після підписання Акту про об`єднання, 12 жовтня 1942 року Митрополит Алексій (Громадський) звернувся з листами до автономних єпископів, закликаючи їх підтримати та схвалити уже доконаний факт підписання Акту та його важливе значення. Так, у зверненні до єпископа Львівського Пантелеімона (Рудика), керуючого Київською єпархією, владика Олексій характеризує значення даного документа наступним чином:  «Це одна з історичних хвилин, котрі в історії повторюються не часто».

Однак більшість архієреїв Автономної Церкви, дізнавшись про підписання 8 жовтня в Почаївській лаврі цього документу, висловили однозначний протест. Першим виступив єпископ Веніамін (Новицький), котрий являвся секретарем Собору автономних єпископів і користувався великим авторитетом та впливом серед єпископату, кліру та мирян. Єпископ Пантелеімон (Рудик), який керував Київською єпархією, одразу ж звернувся до духовенства з посланням:

«Благочинному та духовенству Святої Православної канонічної Церкви Київської єпархії.

Повідомляю, що у справі об’єднання Церков, як мені відомо, Митрополит Алексій дав свою згоду лише на переговори у справі об’єднання, однак самого об’єднання не відбулось. У важливий момент церковної діяльності православно-канонічному духовенству необхідно стояти на висоті свого звання та без свого єпископа нічого не вчиняти, чекати у цьому питанні на моє розпорядження».

У тексті даної відозви немає якихось звинувачень на адресу Митрополита Алексія. Єпископ Пантелеімон діяв послідовно і обережно. Головним аспектом на той час було збереження згоди та єдності серед духовенства та мирян автономної Церкви до кінцевого врегулювання даної проблеми.

В тій ситуації ще один важливий факт свідчить про всю складність, яка була в той час в церковній сфері. В скорому часі після підписання Акту про об`єднання єпископи Пантелеімон (Рудик), Веніамін (Новицький) та Димитрій (Маган), представники Автономної Церкви, звернулися з листом до архієпископа Берлінського Серафима (Ляде) (1893-1950), який очолював єпархію з 1938 року.  У своєму зверненні ці ієрархи просили архієпископа Серафима прийняти в управління Православну Церкву в Україні в той складний момент. У жовтні 1942 року архієпископ Серафим написав лист-відповідь на звернення автономістів: у ньому владика говорить про готовність прийняти Православну Церкву в Україні, однак просить дану ініціативну групу з числа цих архієреїв звернутися до рейхскомісара. Однак ціль листа була дещо іншою – архієреї чудово розуміли, що релігійна політика німців виключала можливості керування на окупованих територіях ззовні, тому вона була спрямована на розділення. Цей лист, швидше за все, вказував на повну конфронтацію єпископату з позицією владики Алексія (Громадського) і до бажання непокори під його омофором. Цим самим це мало зацікавити і окупаційну владу, оскільки вказувало також і на негативні наслідки підписання Акту в Почаєві.

На ділі Акт про об`єднання виявився не мирним кроком врегулювання ситуації, а спричинив доволі негативні наслідки. На ім`я Митрополита Алексія продовжували поступати звернення автономних єпископів з відвертим незадоволенням. Дуже важливе значення мала позиція схіархієпископа Антонія (Абашидзе), який перебував на спокої в Києво-Печерській лаврі і мав великий авторитет серед віруючих. Перед смертю владика Антоній восени 1942 року направив Митрополиту Алексію (Громадському) лист, в якому різко осудив підписання акту.

23 жовтня 1942 року Митрополит Алексій був запрошений в рейхскомісаріат. Йому було повідомлено, що німецька адміністрація вважає неможливою будь-яку участь Митрополита Варшавського Діонісія (Валединського) в церковному житті України і розглядає Акт від 8 жовтня лише в якості акту об`єднавчої комісії. Тобто даний документ являв собою лише теоретично ймовірний проект можливого об`єднання автономістів і автокефалістів.

Митрополит Алексій, розуміючи, що підписання даного документу в Почаївській Лаврі не послужив справі об`єднання, а навпаки, лише вніс додаткову смуту в церковне середовище, об`явив цей документ від 8 жовтня НЕДІЙСНИМ. 29 жовтня 1942 року був поширений пояснюючий документ, підписаний секретарем митрополита Олексія, в якому вказувалося про наступне: «Після конференції (8 жовтня 1942 г. – авт.) був складений особливий Акт… Владика екзарх розіслав той Акт, у котрому викладені умови об’єднання, всім нашим Преосвященним з проханням швидше дати на нього відклик та обґрунтування. До часу утвердження нашими Владиками Акту про об’єднання, після чого він має право дії, статус нашої Церкви залишається у попередньому положенні, також нічого не змінюється і у знесенні за богослужінням імені Екзарха України…». Далі вказувалося про наступну важливу деталь: «Згідно з 34 правилом Апостолів і 2 правилом Другого Вселенського Собору, такі важливі питання, як об’єднання, можуть здійснюватись лише за згоди всього єпископату церковної області». Таким чином, Акт про об`єднання, будучи підписаним по факту, вважався лише проектним документом, який не мав сили до утвердження і погодження з боку інших автономних єпископів.

11-12 листопада 1942 року у Кременці на Тернопільщині відбулася зустріч митрополитів Алексія і Полікарпа Сікорського. У короткій доповіді з цієї зустрічі, яка була складена поліцією рейхскомісаріату, повідомлялося наступне: «Владика Полікарт Акт від 8 жовтня у Почаївській лаврі визнає як декларативний документ Комісії у справах об’єднання Церкви, а не як декрет об’єднання, котре відбулось уже по факту, в особі представників обох напрямків». Предстоятель автокефалістів не став проявляти у ході зустрічі якоїсь активності. Це було зумовлено його страхом втратити головну роль в автокефальному середовищі, тим паче, що процес об`єднання був в більшій мірі пов`язаний з ім`ям не Полікарпа Сікорського, а єпископа Мстислава.

У ході розмови з Митрополитом Алексієм владика Полікарп погодився на поступки, основним з яких було збільшення числа автономістів у Синоді і призначення на посаду секретаря Синоду замість єпископа Мстислава єпископа Веніаміна (Новицького). Продовження питання про об`єднання планувалося провести після позитивних відгуків усіх єпископів Екзархату і погодження цієї акції зі сторони німецької окупаційної влади. 

Відомо, що Митрополит Алексій направив в адрес митрополита Олександра (Іноземцева), який являвся главою Собору автокефальної Церкви, лист наступного характеру: «Прошу засвідчити, що ваш Собор єпископів: взнає необхідним приймати кліриків липківського посвячення через рукоположення; не допускає рукоположення двічі та тричі одружених; відкидає римо-католицьку практику рукоположення за однією Літургією кількох кліриків; розглядає деякі зміни при звершення літургії у київському Свято-Андріївському соборі як місцевий звичай; вважає за необхідне на першому зібранні Синоду Об’єднаної ієрархії розглянути та вирішити згідно зі святими канонами справу про липківську ієрархію і рукоположення двічі та тричі одружених. Прошу Ваше Високопреосвященство засвідчити офіційно, що всі ієрархи Луцької орієнтації отримали апробацію Блаженнішого Митрополита Діонісія».

По суті справи, даний документ можна розглядати як перелік вимог канонічного характеру, в якому були чітко окреслені основні відступництва від канонів, притаманні автокефальному руху.

Між тим, архієпископ Симон (Івановський), єпископи Пантелеімон (Рудик) і Веніамін (Новицький), котрі являлися членами Синоду Автономної Церкви, звернулися до митрополита Олексія з вимогою відкликати свій підпис під Актом про так зване Об`єднання від 8 жовтня 1942 року. В даному контексті у листопаді 1942 року ними був складений і направлений в адрес Екзарха особливий Меморандум наступного змісту:

«Акт об’єднання, підписаний Алексієм самовільно, всупереч 34 правилу Апостолів, проти постанови Обласного Собору єпископів Православної Автономної Церкви на Україні від 23 серпня 1942 р., без належного обговорення з усіма єпископами Православної Церкви на Україні, без будь-якого попереднього ознайомлення про це Преосвященних своєї Митрополії, визнати таким, що не має канонічної сили.

Наявність «Акту про об’єднання» дає можливість допускати думку, що Свята Українська Православна Церква, котра має преємство від Святих Апостолів і суворо дотримується Церковних канонів, через «акт об’єднання» прирівнюється до Луцької ієрархії, котра порушила єдність і канони Святої Православної Церкви.

У багатьох місцях з’являються демонстративні обурення з гострими протестами проти Високопреосвященнішого Митрополита Алексія. У своїй рівності за чистоту православної віри, у декотрих місцях доходить до того, що віруючі починають без попередньої постанови Собору припинення поминання Митрополита Алексія за богослужінням на тій підставі, що, підписавши «Акт про об’єднання», він, тим самим, увійшов у спілкування з липківцями, котрих раніше публічно визнавав єретиками і котрі тепер почали поминання Митрополита Алексія, поруч з «адміністратором» автокефальної Церкви.

Постановили:

А) Просити Митрополита Алексія зняти свій підпис з Акту.

Б) Запропонувати Високопреосвященнішому Митрополиту Алексію скласти з себе звання Екзарха всієї України, до рішення Всеукраїнського Церковного Собору.

В) До  скликання даного Собору вище церковне управління зосередити у Священному Синоді.

Г) На перших засіданнях Священного Синоду розглянути питання про прийняття до Святої Православної Церкви всіх, хто відступив.

Д) Цей Меморандум надати Митрополиту Алексію і розіслати всім Преосвященним».

Для прийняття конкретних рішень Митрополит Алексій виступив з ініціативою скликання собору єпископів Екзархату. Однак німецька адміністрація у жорсткій формі заяви ла про неможливість його скликання. 15 грудня 1942 року Митрополит Олексій видав указ про те, що  «канонічне рішення… справи об’єднання припиняється до завершення війни, а акт від 08.10.2942  скасовується до розгляду його на першому після війни Соборі єпископів Екзархату». Цей указ екзарха являється, по суті, заключним документом у справі, що стосувалася автономістів і автокефалістів.

В контексті даної тематики важлива персона ще одного учасника так званого «об`єднання» від автокефалістів – єпископа Мстислава (Скрипника). Багатьом було відоме його вміння використовувати в подібних процесах не лише внутрішні церковні чинники, але і зовнішні аргументи, які перепліталися з політичною мотивацією. Подібна його діяльність уже мала певний успіх при підписанні документу про приєднання до автокефалістів іншого розкольника – «митрополита» Феофіла (Булдовського) і його численних прихильників. У той момент єпископ Мстислав зумів за допомогою інтриг та неправдивих свідчень вплинути на «непримиренного до того противника», підштовхнувши його таким чином до об`єднання. З великою долею вірогідності можна спрогнозувати, що і під час переговорів з Митрополитом Алексієм зі сторони єпископа Мстислава була задіяна подібна тактика, яка і принесла довгоочікуваний результат – підписання Акту про об`єднання від 8 жовтня 1942 року.  

Єпископ Мстислав у своїй записці, адресованій у службу поліції безпеки рейхскомісаріату, так пояснював свої дії:   «Головним аргументом, котрий постійно висували та, сильно зашкоджуючи Автокефальній Церкві, публічно пропагували Алексій та його єпископи, особливо Пантелеімон, було дорікання, що Автокефальна Церква є «неканонічною». Заявою, що більше не існує канонічних розбіжностей між Церквами, Алексій сильно себе скомпрометував і більше не зможе забрати його назад, навіть якщо, як очікується, Пантелеімон і деякі пов’язані з ним єпископа відмовляться визнавати об’єднання і відрікатимуться від Алексія». Це повідомлення повною мірою підтверджує усю оману дійсних планів єпископа Мстислава.

Що важливо, при даних словах Мстислав Скрипник не приводить аргументованих фактів на звинувачення у неканонічності автокефалів. Плюс він висловлює і свою впевненість в тому, що після підписання цього документу – Акту про об`єднання – він не отримає схвалення зі сторони більшості автономного єпископату, і кінцева ціль переговорів реально не буде досягнута. До того ж, єпископ Мстислав був добре знайомий з основними положеннями окупаційної церковної політики. З осені 1942 року міністерство окупантів, яке очолював А. Розенберг, почало підтримувати ідею створення єдиної Церкви в Україні у протилежність Московській Патріархії. Однак головна задача єпископа Мстислава в ході переговорів з Митрополитом Алексієм – це компрометація Автономної Церкви і її Предстоятеля в очах пастви і створення напруженої ситуації, яка б розділила автономістів. Ця обставина цілком дає право стверджувати, що у процесі підготовки і підписання Акту про об`єднання єпископ Мстислав діяв, заручившись підтримкою німецької адміністрації, яка могла в ході переговорів тиснути на Митрополита Алексія.

Сам владика Алексій (Громадський), який був введений в оману єпископом Мстиславом та підписав документ 1942 року, пізніше дав однозначно негативну оцінку цій акції. У квітні 1943 року у своєму листі до Митрополита Діонісія (Валединського) Предстоятель автономної Церкви зазначав: «Нині всім зрозуміло, що не об’єднання було потрібне, а капітуляція з нашого боку… Мої плани, пов’язані з актом єднання, не здійснились. Втім, це і до кращого, бо подальші кроки Луцької ієрархії показали, що нам з ними не по дорозі. По-моєму, тепер вже немає наших сподівань, бо вони пішли своєю дорогою, якої ми йти не можемо, оскільки не може Православна Церква бути заодно з «живоцерковниками», для котрих канони не є огорожею Святої Соборної Церкви».

Німецька адміністрація була абсолютно зацікавлена в розколі Автономної Церкви, яка на той час об`єднувала найчисельнішу частину православної пастви. Для досягнення своєї мети німці використали засоби, які були здатні ослабити Автономну Церкву з середини. Цими обставинами в повній мірі скористався у власних цілях єпископ Мстислав (Скрипник).

 

 

Попередній запис
6 волинських рад закликали місцевих єпископів УПЦ до участі в «об’єднавчому соборі»
Наступний запис
Уряд скасував наказ 2003 року про виключення споруд Почаївської обителі зі складу заповідника

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее