З історії «об`єднавчого» собору: ультиматуми влади і «хитрий лис» Філарет

“Філарет шляхом шантажу Президента і церковників домігся, щоб поставили 39-літнього “юнака” предстоятелем нової Церкви. Він проявив себе як політикан. Президент проявив себе як державний муж, адже не міг втратити Томос для України. Президент був змушений вмовляти владику Михаїла, щоб той зрікся. І владика проявив мужність і державницький підхід, і для того, щоб Україна не втратила Томос, зняв свою кандидатуру.  В процесах такого рівня завжди брала участь держава. Президент України відіграв найголовнішу роль в отриманні Томосу.

А Філарет їх всіх “попользував”, грубо кажучи…”

Микола Буліга, депутат Волинської облради, делегат на «об’єднавчому соборі»

15 грудня відбувся «об`єднавчий собор». Обрано предстоятеля, і саме він 6 січня має отримати «Томос» з рук Патріарха Варфоломія. Петра Порошенка запишуть в історію як «Президента Безвізу-Томосу». Рядові українці опинилися між двома таборами, і чи постане дійсно «Єдина Церква» – питання відкрите…

Явка виборців

Так званий «помісний собор» (або, іншим словом, «об`єднуючий») зібрав в основному прихильників УАПЦ і Київського патріархату. Анонсовані канонічні єпископи від УПЦ, а їх називали близько 10-15, просто не прийшли.  З`явилися лише двоє невдах, за яких, в принципі, було відомо. Якщо з Драбинком ситуація була зрозумілою ще декілька років тому, коли він творив «розбірки» то з одними, то з другими, а потім у Януковича просив допомоги, то владика Вінницький по-серйозному «засвітився» 13 листопада на Архієрейському Соборі УПЦ, не підписавши його рішень. Як зауважують очевидці, митрополит Симеон поводився дуже брутально, дозволяючи собі перекрикувати інших; і взагалі його поведінка відповідає статусу «весільного тамади», хто з церковних кіл, це добре знає.

Більшість була у філаретівців, і, відповідно, вони хотіли «просунути» свого кандидата. Але не все було просто.

Відомо, що за допомоги силовиків владика Симеон і влада хотіли залучити ще деяких архієреїв УПЦ, аби останні взяли участь у голосуванні. Владику Могилів-Подільського Агапіта (Бевцика) в Київ доставив конвой СБУ, але ієрарх відмовився брати участь у зібранні і на тиск не піддався.

Варто зауважити, що митрополити Агапіт і Симеон з однієї Вінницької області, і до цієї ситуації були у добрих стосунках.

Про імена інших архієреїв УПЦ, які мали взяти участь у соборі, досі невідомо, можливо, ці цифри просто придумали. Чому не приїхав Софроній (Дмитрук), митрополит Черкаський і Канівський, невідомо, але, напевно, життєва мудрість підказала не їхати. Офіційно – захворів.

Тому від УПЦ отримали практично ніщо – одного вікарія, який уже давно представляє самого себе, без єпархії і духовенства, і ще одного правлячого, котрий нещодавно говорив про виконання рішень  Архієрейського Собору від 13.11.2018 р., але обманувши усіх, вчинив інакше. Абсолютний мізер, і, хоча би через цю неявку від чисельної більшості православних в Україні, головуючий на соборі міг відкласти це дійство до кращих часів.

Поразка Фанару і політичного істеблішменту

Я навіть не уявляю, як Патріарх Варфоломій буде виправдовуватися в очах православної спільноти, адже так званим предстоятелем обрали не канонічного архієрея, як йому обіцяли, а представника розколу. Тобто фундамент дуже «міцний» для нової структури, як ви розумієте.

Достеменно відомо, що ставку робили на митрополита Вінницького і Барського Симеона (Шостацького) – як греки, так і Президент. Одним він вигідний як представник канонічної Церкви, котрий може за собою перетягнути певну частину єпископату і духовенства УПЦ, владі – як надійний помічник, адже очолює вінницьку кафедру і добре знайомий з Прем`єром Володимиром Гройсманом.

Свідомо йшли на «собор» представники Київського патріархату, оскільки розуміли, що у них потенційна більшість. Але справа виявилася не простиа, і «василевсу» потрібно було вмовляти Михаїла Зінкевича, аби той зняв свою кандидатуру.

Ось як цей епізод описує делегат «собору», представник від Волинської єпархії Київського патріархату Микола Буліга: «Уявіть: виходить Філарет (стоять миряни-делегати, делегати від церкви – ієрархи) і говорить: “Ми тут порахували, що виграє Михаїл. А яке він має право вигравати? А ми вирішили, що має бути Епіфаній”. Приблизно так. Все це говорить Філарет, а Епіфаній слова навіть не сказав. “Заради того, щоб Церква була, ви, митрополите Михаїл, пишіть письмову відмову”. А Михаїл питає: “Чого я маю писати письмову відмову? Я ж нікуди не висувався. Мене нікуди не висували. Від чого я маю відмовлятися?” – “А ми знаємо, що ви переможете».

Такий цирк відбувався в присутності представників Константинопольської Церкви. З боями і перевагою у 8 голосів переміг митрополит Епіфаній (митрополит Епіфаній – 36, митрополит Симеон – 28). Звісно, це не те, на що надіялися представники Фанару.

Митрополит Симеон уже вдруге програє, перший раз – у 2014 році на виборах Предстоятеля УПЦ.

Реакції Помісних Церков на ці дійства поки немає, і, очевидно, не скоро буде. Вийшла дилема – з розкольників зліпили щось типу «канонічної» спільноти. Синоди двох Помісних Церков, Сербської і Польської, дещо раніше висловилися, що ніякого спілкування з представниками розколу не буде.

Переможцем у всіх цих баталіях вийшов один дійовий персонаж – «патріарх» Філарет: який ніби і не патріарх з точки зору Фанару, але це уже ролі не грає. Варфоломій себе дискредитував в очах православної спільноти: і сьогодні у нього чорне, а завтра може бути біле, ну, тонка грецька дипломатія.

Філарет за собою зберіг статус «борця» за церковну незалежність, білий «патріарший» куколь і перспективу керувати через «ручного» митрополита Епіфанія – сценарій доволі успішний.

Подальша перспектива

А майбутнє залишається доволі інтригуючим. На другий день після собору у Михайлівському монастирі відбулася перша літургія «предстоятеля» Православної церкви в Україні, як її охрестили. Чомусь дивно, однак не було ані владики Еммануїла, ані інших двох екзархів Варфоломія, ні «владики» Михаїла Зінкевича і частини єпископату УАПЦ, ні ренегатів з УПЦ Симеона і Олександра Драбинка.  Напевно, не всі задоволені залишилися. Як у цьому бурхливому морі всі мають поміститися на корабель і чи усім вистачить місця – питання дуже складне.

УАПЦ не сильно в захваті від такого перебігу подій, бо підтримували Симеона, а керувати буде права рука Філарета. Драбинко теж невідомо в якій структурі, а владика «Семен» закрився у себе у Вінниці і розповідає бюджетникам про «Єдину Родину».

6 січня Патріарх Варфоломій має надати новоствореній структурі «Томос про автокефалію». Доктор канонічного права, достойник в очах православної спільноти за декілька місяців перетворився у абсолютно некомпетентного «церковника», який натворив справ на десятиліття. Невже у Константинопольській Церкві на це спокійно відреагують? Думається, що наступнику Варфоломія буде дуже непросто.

А на завершення хотілося б привести слова одного «ліберального» аналітика Сергія Чапніна, який дав досить цікаву оцінку подіям в Україні:

«Промова Порошенка після собору залишила для мене сильне враження. Він зізнається, що в української автокефалії немає жодного самостійного значення. Зі слів Порошенка, вона назавжди прив’язана до Росії через риторику відштовхування від неї. Цікаво провести контент-аналіз. Підозрюю, що слова «Росія», «російський» Президент України повторив стільки ж разів, скільки «автокефалія». Одне без іншого не існує. Позитивної програми в автокефалії немає, головне –  позбавитись Росії. Ну і вже пряма єресь – слова про те, що наша Церква – це Церква без Путіна та без Патріарха Кирила. Все ж таки автокефальна Церква залишається «частиною» Вселенської Церкви. І як би Порошенко не ненавидів обох, він залишається з ними в одній Церкві допоки вони називають себе православними християнами та ніхто з них не відлучений… Більше того, митрополит Епіфаній буде *зобов’язаний* поминати Патріарха Кирила на кожній літургії. Вочевидь, Порошенко зовсім не в курсі. Порошенко говорив щиро,  тому в нього вийшов чудовий маніфест української громадянської релігії. Словом, в абревіатурі РПЦ він поки просто замінив «Р» на «У». Побоююсь, що зміст у підсумку залишиться попередній…».  

Марк Обнорський

Схожі публікації