Дещо про греків у контексті майбутнього Собору Елладської Церкви

У жовтні цього року пройде Архієрейський собор Елладської Православної Церкви. За результатами останнього засідання Синоду ЕПЦ стало відомо, що обговорення «українського питання» відбудеться саме на жовтневому зібранні.

Звісно ж, загальна увага Православного світу прикута до майбутнього собору, оскільки його рішення щодо визнання українських розкольників або зможе розставити усі крапки над «і», або спровокує цепний ланцюжок, результатом котрого стане визнання ПЦУ іншими Помісними Церквами – сателітами Константинополя.

Що вже тепер можна зрозуміти з настрою грецького церковного світу? По-перше, очевидно, що у середовищі Елладської Церкви немає одноголосного ставлення до питання визнання ПЦУ. Це стало зрозуміло з рішення Синоду, на котрому греки відкрито заявили, що визнають право Константинополя надавати автокефалії. Якщо визнають право, отже, можуть визнавати й самі автокефалії. Іншими словами, це рішення Синоду ЕПЦ, у відсотковому співвідношенні між користю та шкодою для Фанару, виглядає як 60% на 40%.

По-друге, зосереджену увагу викликає ставлення грецької церковної спільноти до питання визнання українських розкольників. На наш подив, антифанарський рух у середовищі рядового духовенства та мирян Елладської Церкви є дуже широко поширеним. Доказом цьому є регулярні заяви різних православних братств та ансамблів, котрі висловлюють негативну думку з питання визнання ПЦУ Елладською Церквою. До цього, до речі, долучились також авторитетні богослови.

Однак є і третій, не дуже приємний для УПЦ момент. Ці дві групи людей є надто поляризовані між собою. Ті, хто перебуває під впливом Фанару, постійно намагаються виставити своїх опонентів відсталими у церковно-політичному плані людьми. Це й не дивно, адже лейтмотивом виступів проти Фанару є боротьба з екуменізмом. Такі люди, як правило, наявні у кожній Помісній Церкві, але підтримувані ними ідеї дуже часто межують з протилежними крайнощами. Таким чином, єдина надія у ситуації з невизнанням ПЦУ залишається саме на певною мірою ретроградну частину Елладської Церкви.

Щодо прихильників визнання українських розкольників у середовищі греків, то це люди, котрі є безапеляційно налаштованими на перемогу Фанару у цій справі. Що найбільш цікаво – їм абсолютно немає різниці, які саме це розкольники. Якщо це потрібно Фанару – отже, вони готові на це піти. І, на жаль, ця група є вельми впливовою серед єпископату.

Але є ще один плюс у всій цій бентежній ситуації. До числа поміркованих ретроградів можна віднести також Предстоятеля Елладської Церкви Архієпископа Афінського Ієроніма. Владика Ієронім вкрай нечасто підтримував позицію Фанару. Така думка підтверджується тим, що Предстоятель ЕПЦ неодноразово відмовлявся брати на себе відповідальність у питанні визнання ПЦУ. Вочевидь – він цього не хоче. Однак статус напівавтокефалії Елладської Церкви, з подвійним підпорядкуванням частини єпархій, змушує Архієпископа Ієроніма бути обережним у цій справі.

І єдине, що об’єднує обидві групи в Елладській Церкві, – це шовінізм. Слабке місце усіх греків – бажання відродити Візантійську імперію. Греки говорять про це постійно. Греки прагнуть помститися османам за ту шкоду, котра була свого часу заподіяна гордій нації ромеїв. Для еллінів патріарх Варфоломій – лідер грецького народу на території окупованої Візантійської імперії, тому його авторитет багато в чому вищий за будь-які внутрішньоцерковні конфлікти та незгоди. Ідея відродження Візантії вища за церковну єдність. Таким чином, якщо будуть зачеплені саме ці струни грецьких душ, визнання ПЦУ стане невідворотним.

Однак вищевказані аргументи є лише зрізом припущень, основаних на наявній інформації. Точно ясним є лише одне – в нас немає стовідсоткової впевненості у тому, що Елладська Церква не піде за патріархом Варфоломієм. Греки лукави суть, і це правило вже неодноразово себе виправдало. Не виключено, що Руській Церкві час подумати про питання слов’янської єдності, як противагу грецькій пихатості.

МАРКО АВРАМЕНКО

Схожі публікації