Депутати хрущівського призову замість скликання

Все, за що беруться сьогодні мандатовладці, призводить до конфліктів, суперечностей та абсурдів

Складається враження, що останнє скликання українського парламенту просто наривається на народну люстрацію. Виступають здавалося б правильно, але як тільки справа доходить до голосування, – кнопочку чомусь тиснуть всупереч своїм же заявам. Ну, просто містичні якісь кнопочки! То антисоціальний бюджет витиснуть, то населення тарифами притиснуть, то власність відіжмуть. Минулого четверга тихенько прийняли закон про приватних судових виконавців, і все це – під гаслами боротьби з корупцією і виключно за народну справу.

Колись Михайло Ломоносов вивів формулу ефективності влади: багатство Імперії, а також її стабільність він безпосередньо пов’язував з примноженням населення. Наші обранці, схоже, книг взагалі не читали, тому про цей закон і не знають (або їм взагалі закон не писаний), а помічники, мабуть, так захоплені піаром і маркетингом, що й не пам’ятають, що суспільство буде оцінювати ефективність роботи депутатів не за кількістю законопроектів, а за їхньою якістю. А останнє перевіряється загальним добробутом народу, бажанням населення примножуватися та приватним станом гаманця кожного члена суспільства: за цим показником весь депутатський корпус заслуговує як мінімум пристойної прочуханки. Особливо якщо додати факт, що на тлі загальної відмови в соціальних гарантіях для населення депутати не забувають збільшувати утримання собі, коханим.

Що це, евфемістичний геноцид за принципом “війна все спише”? Війна – дійсно зручна “коза відпущення”, на яку можна списати все безладдя і, як результат, загальну бідність та розруху в країні. Давайте будемо чесними і згадаємо зайвий раз виступи спікерів парламентських фракцій про дотаційний регіон, втрата якого не поліпшила, а лише погіршила показники соціальної захищеності населення в цілому. На сході йде війна – а хто ж розорив решту території України? Нога агресора не ступала ні на заході, ні на південному заході, ні в центральній частині країни, але там розрухи нітрохи не менше, ніж в зоні військового протистояння. Може, тому що справжній агресор не там, де ми його шукаємо, а засів у головах народних обранців, що цілком виправдовує відсутність розуму в парламентських коридорах.

Читаючи деякі законопроекти, часом складається враження, що їх писали люди розумово відсталі, нездатні елементарно прорахувати їх наслідки: ні в що це виллється для бюджету, ні як законопроект вплине на розвиток підприємництва. Або їх писали люди патологічно злі та жадібні, які як раз прорахували наслідки у вигляді своїх вигод. Тільки хвора або зла фантазія змогла запропонувати розтринькати бюджет на декомунізацію, коли стільки людей потребує соціальної допомоги. Для кризових періодів в еволюції держави потрібні доречні законодавчі ініціативи та раціональні рішення. Більшості населення все одно, чиї там пам’ятники стоять на головних площах, коли життя йде шкереберть. Будуть зміни на краще – можна буде й фасади міст оновлювати, і вулиці перейменовувати, якщо так завгодно. Голодний не думає про розваги, якщо йому не вистачає на хліб.

А найстрашніше – вони, слуги народу, зовсім не божевільні чи не зовсім божевільні й розуміють це. Розуміють, що мародер, що наживається на проблемах суспільства, є ворог і ворог підступний, тому що він стріляє в спину. Руйнівники країни всередині неї у стократ небезпечніші за будь-якого зовнішнього агресора. Перед чужинцями можна стати фронтом, а як визначити того, хто з тилу пробиває пролом в нашій обороні? Плюндруючи тил, диверсійні групи вермахту в 41 році сприяли просуванню армії в центр і робили можливими прориви на фронті. Але тоді це був противник, а ким вважати того, хто сьогодні за власною ініціативою робить те ж саме? Як назвати того, хто замість консолідації суспільства поділяє його на своїх і чужих заради власної наживи?

Серед купи абсолютно марних, але “потрібних” законопроектів затесався законопроект 4128. Він вже отримав схвалення в комітетах і готовий до того, щоб депутати жали за нього кнопку, як завжди, не читаючи змісту і не піклуючись про наслідки ще одного потенційно небезпечного рішення. Зрозуміло, що це ще один пункт в ретельно продуманому плані дій нашої влади, і для когось із замовників він вельми необхідний, оскільки вручає карт-бланш до рейдерських захоплень власності православних громад по всій Україні. У будь-який храм постійно ходить певний відсоток населення: досить зайти в нього, щоб переконатися в цьому. Віруючі тієї чи іншої громади облаштували свій храм по духу і по закону, збираючи кошти не один рік (часто жертвуючи свої і без того мізерні пенсії), і ось тепер на власність їх громади повинен претендувати хтось ще! Цей законопроект допускає, щоб тепер, через референдуми, власністю громади розпоряджалися люди, які до цього храму (і часто до Церкви) в принципі не мали і не мають ніякого відношення. Будь-які зацікавлені особи, зараховуючи себе до даної громади, проживають на даній території і лише тому мають право впливати на долю церковної власності. Таким чином, законопроект дає можливість рейдерам “чесно і законно” віджати те, що їм сподобалося. Але чому тоді обмежуватися лише культовими спорудами – давайте проголосуємо за те, щоб дати територіальним громадам право позбавляти будь-якого громадянина його законної власності! Але думаю, в цьому відношенні депутати пильність не втратять з однієї причини, адже не бажають, щоб їхніми садибами розпоряджалися проживаючі в гуртожитках та довоєнних бараках.

Звідки таке хрущовське завзяття у нібито демократичної більшості до захоплення виключно церковної власності? І взагалі – звідки таке завзяття світської влади нескінченно лізти в питання віри? Який такий демон-баламут їх на те надихає? У країні економічний колапс, а депутати реєструють звернення до Константинопольського патріарха з проханням дати їм автокефалію. З Царгорода, мабуть, ще не посилали за німецькою адресою. Депутати вже відверто дістали суспільство власним популізмом та лицемірством. Після того, як Рада провалює створення слідчої комісії з розслідування офшорів та інших численних злочинів, вона береться наводити порядок поза своєю компетенцією, роздуваючи їхню нібито важливість рішень.

Все, за що беруться сьогодні мандатовладці, призводить до конфліктів, суперечностей та абсурдів. Сьогодні ці побожні безбожники з невгамовною матеріальною жагою наживи лізуть вирішувати духовні питання. Що ж ви зі своєю особистою духовністю не розберетеся в першому читанні? Чи читати гріхи розучилися? Я думаю, Господь особисто для нардепів України додасть поневіряння геноциду за невиконання своїх передвиборчих обіцянок та приречення народу на вірний голод та розруху а-ля 37 року під гаслом “наші прибутки понад усе”!; за провокацію в країні міжконфесійних конфліктів і розпалювання релігійної війни додатково до існуючої кризи в усіх відношеннях.

Хочеться вірити, що в парламенті ще залишилися серед депутатів осудні політики, яким не потрібно замість законів приймати таблетки, і вони знайдуть спосіб заспокоїти хворобливу гіперактивність своїх скажених колег, не допускаючи ставити на порядок денний резолюцію про те, що порушує права людини та основоположний принцип свободи віросповідання і совісті. В іншому випадку нас чекає ще одна війна, тепер уже релігійна. І хай простить мені Господь, але перш ніж боротися за віру, пропоную спочатку пом’яти ребра депутатам, які допускають прийняття закону, який відкриває шлях до “віджиму” храмів. Взяти і врізати гарненько кожному причетному до цієї неблагої справи. Спочатку надавати по шиї всім, а потім за кожен голос “за” додатково вріЗАти.

Справа Хрущова показати світу останнього попа одного разу вже впала разом з самим Микитою Сергійовичем. Нинішня влада займається богоборством не так незграбно й відверто, але лукаво і навіть витончено. Диявол змінює тактику, але її суть і мета не змінюються – гоніння на Істину тривають, але вже не з комсомольським значком на грудях, а в вишиванках на торсі.

Щиро бажаю вам відлиги душ, хрущівці!

Павло Карназицький

Схожі публікації