«Відписатись від УПЦ»: покрокова інструкція

Інтернет знову рясніє інформацією про священика, який «пішов» з УПЦ. Мова йде про протоієрея УПЦ з Запоріжжя Ігоря Савву, який оголосив, що йде з Церкви. Пункт кінцевого призначення цієї особи зрозумілий заздалегідь – «Київський патріархат». Після подібних заяв, складається враження, що в цьому напрямку працюють представники українських спецслужб, які відшуковують в УПЦ священиків з нечіткою позицією, та спонукають їх цю позицію затвердити.

Хоча кожна подібна подія для прихильників українського розколу є писаною торбою, з якою вони носяться з телеканалу на телеканал, насправді переходів священиків УПЦ до УПЦ КП було не так вже й багато. А якщо точніше, то близько десяти за останніх 4 роки. Найбільш відомими серед таких є Віктор Бедь, Віталій Ейсмонт, Сергій Дмитрієв, Андрій Шиманович, Станіслав Ревтов та Андрій Лотоцький.

Що цікаво, за кожним з цих персон тягнеться не один скандал з вищим церковним керівництвом, намагання виділити себе з поміж інших та цілковито політизована позиція у питанні сприйняття церковної самобутності в Україні. Кожен з них отримав право на священнослужіння саме в УПЦ, і служили вони в цій Церкві тривало та справно. Що ж трапилось? Чому вони пішли?

В першу чергу, серед справжніх мотивів, якими керувались ці особи, є приватні конфлікти з архієреями, незадоволені амбіції, невдоволення власним матеріальним становищем та політична позиція, сформована під впливом антицерковної пропаганди. Абсолютна більшість з цих людей, аби довести правильність свого вчинку, вдавались до брехні та перекручування фактів.

Взяти, до прикладу, Віктора Бедя, який кілька років тому перейшов до УАПЦ, одразу отримавши там єпископську посаду. Ні для кого не є таємницею, що єпископства він шукав ще перебуваючи в УПЦ. Про єпископську посаду він р’яно просив і у Філарета, від якого отримав відмову. Ось він і знайшов собі пристановище в УАПЦ, де, судячи з усього, за отримані ним кошти з проданих «докторських ступенів», в його приватному вузі УУБА, його мрію було здійснено.

Віталій Ейсмонт, який тепер позиціонує себе активним медійним діячем «Київського патріархату», у своєму ж інтерв’ю про перехід до УПЦ КП казав, що пішов з УПЦ, бо його керуючий архієрей не хотів перевести його на кращий прихід, а він не мав з чого годувати сім’ю. Тобто особисто визнав, що причиною переходу стало невдоволення матеріальним становищем. Потім, коли він остаточно затвердився у новій ролі, почав розповідати про «утиски за патріотизм» та священиків УПЦ, які насправді є агентами ФСБ. До слова, з тих пір пан Ейсмонт змінив у «Київському патріархаті» аж 3 єпархії всього за чотири роки.

Андрій Шиманович, котрий колись був священиком у Кіровоградській єпархії УПЦ, перейшов до УПЦ КП, бо мав невирішений конфлікт зі своїм правлячим архієреєм – митрополитом Іоасафом. Хоча, після свого виходу з УПЦ в одному зі своїх інтерв’ю він заявив: «Думок про перехід в КП у мене не було, і взагалі назвати це свідомим, добровільним переходом, до якого я осмислено йшов протягом якогось тривалого часу, я не можу».

Андрій Лотоцький, який погодився на перехід в УПЦ КП через тиск своєї громади, взагалі мотивував це явище виключно меркантильними інтересами. Основним переживанням Лотоцького був його особистий матеріальний стан та можлива втрата усього нажитого унаслідок незгоди з прийнятою лінією на його парафії. Патріотизм, який місцеві ЗМІ намагались пришити до цієї справи, стояв там останнім в черзі, якщо стояв взагалі. Одне з видань примудрилось мотивувати зміну громадою конфесійної підлеглості через те, що їм не давали можливості молитись українською. Хоча насправді у Печихвостах Волинської області в єдиному православному храмі молитва звершувалась українською завжди.

Щось схоже трапилось й з Ігорем Саввою, священиком із Запоріжжя, який тепер перебуває на вершині загальнонародної пошани за такий сміливий та відчайдушний крок. Хоча з конфесійною приналежністю він ще не визначився, але парафія за ним не пішла. До слова, у кожній зі згаданих вище ситуацій, віруючі люди залишались відданими Церкві… на відміну від горе-пастирів. Сам же Ігор Савва пояснив свій вихід тим, що «не бачить свого місця у Церкві».

Як будуть розвиватись справи далі – зрозуміло, адже сценарій давно написано. Немов за змахом чарівної палички на місці подій з’явилась знімальна група «ТСН», яка вже готує матеріал для чергової «ТСН. Тиждень». А поки, для прикорму, псевдожурналісти написали, що «священика вигнали з храму через молитви за ЗСУ».

Прикро, що спеціально для перебіжчиків не створено спеціальної кнопки «Відписатись від Церкви». Тоді б всю процедуру можна було би значно полегшити. Для майбутніх бажаючих, які, здається, ще будуть з’являтись, потрібно скласти покрокову інструкцію, аби спростити їхній демарш:

1) Якщо бажаєте знайти причину виходу, посваріться з кимось з церковного керівництва. Вигадайте якийсь привід, навіть такий, який ніколи до цього вас не хвилював;

2) Обов’язково зробіть із себе жертву! Чим більше жертовності – тим краще! Для ефектності справи, скажіть, що «в МП утискали Вашу патріотичну позицію», «не давали молитись за Україну», чи щось на кшталт;

3) Доведіть справу до кипіння! Підігрійте інтерес народних мас до події. Напишіть допис у Фейсбуці, пожалійтеся у якусь місцеву газетку. Зробіть так, щоб привернути до ситуації максимальну увагу.

4) Після виконання попередніх пунктів, не забудьте запросити «1+1» на день, коли настане кульмінація!

5) Насолоджуйтесь лаврами переможця! Смакуйте похвали! Отримуйте винагороди та привітання!

6) І останнє: не забудьте! Славу треба буде відробляти! Зазвичай, поливаючи брудом ту ж УПЦ, частиною якої Ви були ще позавчора.

Олександр Єрмоленко

 

Схожі публікації