Всеправославний собор, «Київський патріархат» та скандальні законопроекти Верховної Ради – можливий прогноз та непередбачувані наслідки

Інформація, що літала у повітрі на рівні міфів, нажаль, стає все ймовірнішою до втілення. Глобальні зміни, скоріше за все, торкнуться не лише державних інституцій, але й Церкви. Мало хто розуміє, що Україна в цій ситуації і з геополітичного, і з внутрішньоправославного боку стала розмінною монетою, своєрідною зоною для експериментів.

Ситуація, яка складається сьогодні в Україні в політичній та релігійній сферах, є такою, яка веде державу до нових конфліктів та протистоянь. Найсумнішим висновком, який можна зробити з постмайданних подій – українське суспільство у своїй більшості переконали, що все, що відбувається – неминуче!

Неминучим є збільшення тарифів на комунальні послуги за 2 роки на 300%, подорожчання пального втричі, а відповідно – продуктів харчування та побуту, неминучою є тривала війна на сході країни, ганебні марші «рівності». А головне – неминуче, щоб Церква слухалась державну владу і підтримувала її політику на усіх фронтах, навіть якщо це розходиться з основними християнськими принципами.

Якщо такі релігійні організації як УПЦ КП, УАПЦ чи УГКЦ здали свої позиції одразу – хтось заради власної користі, хтось – через відсутність сил для подальшого протистояння беззаконню, то УПЦ й досі лишається на своїх позиціях, відстоюючи адекватні та загально-християнські принципи. Зрозуміло, що організація, яка не поступається своїми інтересами, маючи абсолютну чисельну перевагу у суспільстві, є «кісткою» в горлі «проєвропейського» курсу, пункти якого так р’яно взялись виконувати представники усіх інших конфесій.

В зв’язку з цим, держава Україна змінила принцип невтручання у церковні справи, покладаючи колосальні зусилля для того, аби знищити єдину канонічну Церкву в Україні – УПЦ. Особливо втягнулись в цю брудну справу політичні сателіти чинної влади – УПЦ КП. Обставини ж, які так вдало складаються через ситуацію, як ніколи сприяють початку «варфоломіївської ночі» в Україні.

Варто зауважити, що Всеправославний собор, який тепер буде лише неповним зібранням окремих Помісних Церков, багато в чому розчарував тих, хто стежив за підготовкою цього дійства. Коли час впритул наблизився до днів проведення зібрання, Помісні Церкви одна за одною почали відмовлятись від участі в соборі. Не зважаючи на обставини, Константинопольський патріархат цілковито націлений на те, що зібрання відбудеться. А на Фанарі вже заявили, що рішення, які приймуть на соборі, будуть обов’язковими для всіх без винятку Помісних Церков.

Оскільки у зриві Всеправославного собору всі винуватять РПЦ, стає очевидним, що Константинопольський патріархат буде «мститись» Москві, використовуючи власні важелі. Серед тих «козирів», які приховано в рукаві патріарха Варфоломія, є і «Київський патріархат».

Сьогодні український міжконфесійний конфлікт як ніколи на руку Фанару. За останні роки не один раз доводилось чути від «фанаріотів», що Україна є їхньою канонічною територією, але жодного разу на офіційному рівні в Стамбулі не висловились стосовно українських розкольників.

Зрештою, ні для кого не є таємницею, що Константинопольський патріархат стоїть перед великою спокусою підпорядкувати собі УПЦ КП і УАПЦ, таким чином збільшивши свій вплив у світі. Подібне, між іншим, ледь не трапилось в 2008-му році, але тоді все зупинилось на особі «патріарха» Філарета, який відмовився йти на умови «фанаріотів».

Та зараз ситуація кардинально змінилась на користь розкольників. Стамбул сповнений рішучості, в заявах Фанару все менше різкості на адресу розколу, як явища, і все більше розмов про те, що ставлення до кризи в українському Православ’ї потрібно змінювати. При цьому абсолютно непоміченим лишається тиск на УПЦ в Україні, який штучно нагнітається інформаційною кампанією з боку ЗМІ та політичними ігрищами.

Немов за спланованим сценарієм, в «Київському патріархаті» нещодавно оголосили про те, що «філаретівці» готові відмовитись від статусу «патріархату», аби здобути канонічну легалізацію під омофором «матері-церкви». На Фанарі цей сигнал однозначно почули і зрозуміли. Більше того, подібна інформація планомірно доносилась до вух Константинопольського патріарха українськими чиновниками різних рівнів, які останніх півроку не покидали приймальні Варфоломія. Був на Фанарі і сам Президент України – Порошенко.

Останніми цеглинками у «вавилонську башту» автокефалії стали звернення до патріарха Варфоломія синоду УПЦ КП та Верховної ради України. Перші непрозоро натякнули на свою готовність піти під омофор турецького Патріарха, інші – просять надати українському Православ’ю автокефальний статус з усіма випливаючими наслідками.

Піти на зустріч розкольникам та українським політикам на Фанарі можуть з кількох причин. По-перше, в основі подібного кроку може лягти загострення конфлікту між Стамбулом і Москвою. Між іншим, подібні ситуації вже мали місце з обох сторін. Так, Фанар не визнає автокефалію Православної Церкви в Америці, яку було надано РПЦ. Москва ж, в свою чергу, не визнає Естонської Апостольської Православної Церкви, автономію якій свого часу надав Константинопольський патріарх.

По-друге, утворення в Україні «канонічної альтернативи» вже існуючій Українській Православній Церкві однозначно посилить позиції і вплив Фанару в православному світі. Якщо на церковній мапі з’явиться організація під назвою «Українська Православна Церква Константинопольського патріархату», в склад якої буде включено парафії УПЦ КП, УАПЦ, частину парафій УПЦ та УГКЦ, радіус впливу Фанару в Європі збільшиться суттєво. Тому ця перспектива виглядає доволі привабливою, а патріарх Варфоломій однозначно перебуває в стані серйозної внутрішньої боротьби – піти на подібну авантюру, чи ні.

Якщо подібна ситуація матиме місце, зрозуміло, що ряд Помісних Церков не визнають такої «УПЦ КонстП». Та серед таких будуть далеко не всі. Ті сателіти, які сьогодні лишаються вірними Стамбулу, однозначно висловлять свою підтримку, назвавши це «подоланням церковного розколу в Україні». Їм буде абсолютно нецікавим той факт, що в Україні існує УПЦ, і що після подібного вчинку тиск на неї лише посилиться, адже серед тих, хто розкручує цей сценарій, у виграші будуть абсолютно всі.

Не дарма український політикум, замість того, аби підвищувати соціальні стандарти, активно переключився на церковні питання. Президент отримає легальну кишенькову Церкву, яка за першим свистком буде вкладати в уми своїх прихожан ту позицію, яка буде вигідною саме політичній владі, що можна спостерігати зараз в храмах УПЦ КП.

Відіграють величезну роль й ті антицерковні законопроекти, які один за одним сьогодні штампуються у Верховній Раді. Адже ними буде фактично узаконено церковне рейдерство, яке сьогодні й без того є активним інструментом впливу на канонічну Церкву. По суті, утворення альтернативної до УПЦ структури, поставить Церкву під страшенний удар, який буде важко витримати, оскільки тепер все робитиметься законно. Не виключено й таке, що діяльність в Україні Української Православної Церкви в єдності з Московським патріархатом просто заборонять законодавчо.

Однак жодна заборона чи законодавче обмеження не змусить людей, вірних УПЦ, думати інакше. Зрозуміло, що з появою «канонічної державної церкви», конфлікт не зникне, а лише посилиться. Люди, які й без того розбурхані станом справ в державі, можуть цілковито радикалізуватись та вступити в активний спротив тому стану речей, який може скластись в зв’язку з наведеними вище явищами. Звісно, якщо вони матимуть місце.

Споглядаючи ситуацію глобально, загострення конфлікту на релігійному підґрунті призведе до серйозного громадянського протистояння, що суттєво вплине на цілісність держави та послабить її зсередини. Зважаючи на те, що Євангельський принцип «про розділене царство» завжди спрацьовує, як годинниковий механізм, всім сторонам, які беруть участь в цих процесах, варто було би замислитись над наслідками, адже нового внутрішнього конфлікту Україна просто не витримає.

 Сергій Назарчук

Схожі публікації