Більшовицька політика чиновника Мінкульту

26 вересня 2016 року на конференції ОБСЄ Human dimension implementation meeting у Варшаві активно обговорювалася проблема порушень прав і свобод віруючих Української Православної Церкви.

Від України в ній брали участь кілька людей, які представляли різні релігійні організації. Також був присутній директор Департаменту з питань релігії та національностей Мінкультури України Андрій Юраш, який, по ідеї, не повинен представляти будь-яку конфесію або релігійну групу.

Однак, з самого початку свого «служіння» на посаді директора Департаменту, ця людина переслідує дві мети – всіляко відстоювати інтереси УПЦ КП і будь-яким шляхом прибрати з України УПЦ. Крім того, серед учасників конференції були і представники розкольницьких угруповань в нашій країні (які не випадково сиділи поруч з Юрашем).

Регламент конференції передбачав двохвилинні виступи, тому не дивно, що представники УПЦ, взявши слово, зосередили свою увагу на найболючішому, в даний момент, для Церкви питанні. А саме на захопленні храмів УПЦ.

Не секрет, що часто такі захоплення супроводжувалися застосуванням фізичного насильства, побиттям віруючих і т. д. (Катеринівка, Птича). Були випадки і руйнування православних храмів (сел. Борова, Київської обл.). Є й приклади навіть вбивства православних священнослужителів і монахинь.

Спікери УПЦ підкреслили той факт, що ні по одній з цих справ ніхто не був притягнутий до відповідальності перед законом. Природно, що виступ представників канонічної Церкви викликало досить гучний резонанс серед практично всіх учасників конференції. Тож не дивно, що в результаті правозахисна організація Human Rights Advocacy рекомендувала представникам урядової делегації України прийняти спеціальне законодавство про встановлення відповідальності за висловлювання ненависті за релігійною ознакою.

У цьому контексті більш ніж дивним виглядає ремарка пана Юраша, яку він зробив після виступу представників УПЦ. Його коротке мова представляє для нас певний інтерес, тому зупинимося на ній детальніше.

Отже, пряма мова: «Я б хотів відповісти на заяви двох представників Української Православної Церкви Московського Патріархату».

Тут ми зауважимо, що кому кому, а пану Юрашу давно слід було б знати, що в Україні немає «Української Православної Церкви Московського Патріархату», а вже 26 років існує Українська Православна Церква, яка саме з цією назвою зареєстрована в органах державної влади.

Чи знає про це пан Юраш? Звичайно. Але він, як і багато недобросовісних політиків, журналістів і релігійних діячів в Україні навмисно спотворює самоназву УПЦ, вносячи неіснуючу приставку «МП» для того, щоб натякнути на її нібито неукраїнськість.

Цим самим пан Юраш не тільки демонструє своє невігластво, а й агресію по відношенню до УПЦ, а крім того, просто-напросто вводить в оману довірливих представників ОБСЄ, спотворюючи назву канонічної Церкви в Україні.

 «Вони виступають із заявами проти ідеологічної пропаганди, але саме подібні заяви є відвертою інсинуацією подібної пропаганди»

Це речення дуже складне для розуміння нормальною людиною, оскільки явно побудовано за найкращими зразками оруеллівської новомови. Вдумайтеся – якщо людина виступає проти пропаганди, то його виступ потрібно розцінювати як пропаганду. Тобто, якщо хтось виступає проти брехні, то він сам брехун.

З іншого боку, треба думати, пан Юраш мав на увазі, що ніякої ідеологічної пропаганди в Україні немає. У всякому разі, по відношенню до Церкви. Але тут або пан Юраш не цікавиться тим, що відбувається зараз в країні, або він не живе в Україні і тому не в курсі, або знову вводить в оману представників ОБСЄ.

Швидше за все, припустити можна саме останнє, оскільки сам Юраш прекрасно освоїв пропагандистські штампи. І не тільки освоїв, але й користується ними. Наприклад, називає УПЦ – «УПЦ МП». Хіба це не пропаганда? Адже відомо, що ставлення до тієї чи іншої групи людей часто дуже сильно залежить від того, як цих людей називають. Тобто, набагато простіше вбити «укропа», ніж «хлопця з Тернополя», або «колорада», ніж «жителя Донецька».

Те ж саме стосується Церкви – якщо Церква «українська», значить вона «наша», «національна», «патріотична» і т.д., і її потрібно залишити в спокої і ставитися до неї так, як того вимагає Конституція. Так, але в Україні, для таких як пан Юраш, «українська» «церква» тільки одна – це УПЦ КП. До неї і ставлення відповідне.

А ось якщо Церква «московська» … Що ж, тут вже все по-іншому – «центр в країні-агресора», «геть», «не місце в Україні». Скажете, що Юраш такого не говорив? Так, не говорив. Але йому, як державному чиновнику, досить сказати «УПЦ МП», а все інше додумають представники Правого Сектора, інших радикальних організацій і журналісти. Тому, інакше як пропаганду такі заяви сприймати не можна.

 «У своїх виступах вони посилаються на щорічний звіт Держдепартаменту США. Посилання на цей документ є типовим прикладом гібридної війни в Україні, так як в даному звіті представлена позиція не тільки «УПЦ-МП», а й їхніх опонентів, які мають абсолютно протилежні погляди на ситуацію ».

Взагалі, держчиновнику варто було б знати, що оцінка ситуації залежить не від поглядів опонентів, а від закону. Але схоже, що ця демократична норма, за логікою пана Юраша, ніяк не стосується України. У нас в країні прав той, чиї погляди збігаються з поглядами правлячої верхівки. Або, в даному конкретному випадку, з поглядами пана Юраша.

Далі, на самому початку цієї пропозиції, якщо я правильно зрозумів, пан Юраш стверджує, що «посилання на щорічний звіт Держдепартаменту США є типовим прикладом гібридної війни». Нічого, крім здивування, цей пасаж викликати не може! З нього абсолютно не зрозуміло, кого саме звинувачує пан Юраш у веденні гібридної війни – США або представників «УПЦ-МП»?

З іншого боку виникає резонне питання – а з якого це часу посилання на офіційні документи розцінюється як «приклад гібридної війни»? Виходить, що всякий раз, коли хто-небудь з політиків буде цитувати якісь документи Держдепу, пан Юраш буде звинувачувати його у «веденні гібридної війни». Або, швидше за все, Юраш мав на увазі, що цитувати потрібно «правильно» – тобто, відповідно до кон’юнктури. Але, по-перше, двохвилинна доповідь не дозволяє процитувати документ повністю. По-друге, згадка даного документа передбачає, що зацікавлені особи зможуть ознайомитися з ним пізніше.

Якщо ж Юраш звинувачує у веденні «гібридної війни» представників «УПЦ-МП» (під якими, ймовірно, потрібно розуміти представників УПЦ), тільки за те, що вони процитували документ Держдепу, то це звинувачення тим більше незрозуміле і загрожує певними наслідками. Адже, прозвучавши з вуст держчиновника, воно може трактуватися дуже по-різному. Питання – навіщо пан Юраш це робить?

 «Представник УПЦ-МП заявив в своєму виступі, що ряд громад в країні, а саме 150, змінили свою канонічну юрисдикцію (підпорядкування). Цей процес здійснювався в повній відповідності з національним законом і рекомендаціями ОБСЄ, що стосується права і можливості релігійних громад міняти юрисдикцію».

Тобто, директор Департаменту у справах релігії стверджує, що побиття віруючих в селі Катеринівка «здійснювалося в повній відповідності з національним законом і основними принципами ОБСЄ»? Так само, напевно, в цій відповідності здійснюється і фактичне цькування УПЦ як на національних телеканалах, так і в мережі Інтернет.

Говорити про те, що пан Юраш не знає про те, що насправді відбувається в країні, не можна. Всі зазначені факти настільки кричущі, що про них знають якщо не в усьому світі, то в Європі точно. Говорити треба про інше – чому директор Департаменту у справах релігії чітко займає сторону однієї з релігійних організацій в Україні?

Демократія, наскільки я розумію, передбачає рівне і однакове ставлення до всіх, а не полеміку з одними і підтримку інших. Якщо спікери УПЦ в чомусь були неправі, то пану Юрашу варто було, спираючись на факти, вказати на їх неправоту. Замість цього він, швидше за все за звичкою, почав розкидатися штампами і звинувачувати членів Церкви у веденні гібридної війни. Зрозуміло, що для українських політиків слова «гібридна війна» вже давно стали свого роду захистом від будь-якої критики на їхню адресу. Але, якщо тільки таким чином відповідати на критику, то нормальної держави побудувати не вдасться.

Крім того, позиція Юраша дуже сильно нагадує позицію, яку в Радянському Союзі займали державні чиновники різних рангів. Вони, нагадаю, намагалися не помічати гонінь на Православну Церкву, а будь-які вказівки на це сприймали як прояв контр-революції. Разом з цим, вони стверджували, що масові закриття і руйнування храмів відбуваються «в повній відповідності з національним законом і основними принципами» демократичної спільноти, а арешти і розстріли віруючих вони пояснювали контр-революційною діяльністю останніх. При цьому, державна влада дуже тривалий період підтримувала різні розкольницькі угруповання, в першу чергу, обновленців.

Так що, спостерігаючи за виступом Юраша, я мимоволі зловив себе на думці про те, що нічого нового під сонцем немає. А значить, і це пройде – як пішли у забуття Введенський та обновлінський розкол, так підуть в небуття і філаретівці. Одне погано – деякі представники влади досі не навчилася отримувати історичні уроки. А раз так, то історія їх ще не один раз боляче вдарить.

НАЗАР ГОЛОВКО

Схожі публікації