Байка про Івана-дурника

Живе собі в Україні Іван Зоря. Ходить він завжди з виглядом розумним, набундюченим, як павич. Той Іван любить одяг чернечий носити, а всіх навколо змушує себе Євстратом і владикою називати, щоб ще більшої поважності своїй персоні додати. Та на ділі – дурник простий.

Всім навколо Іван хоче довести, що стосунок до Церкви Божої має, тому і на теми церковні весь час балакає. А причетний він лише до банди, яка себе «патріархатом київським» кличе. А патрон їхній – Мишко-Філарет Денисенко – того Івана своїм речником поставив. Перебуває Йванко при справах в «патріархаті»,  тому й любить без кінця всім вказувати.

Стало так, що в Україну нова влада прийшла, з Петром царем. Розкольнички церковні, які «патріархатом київським» звуться, без кінця в друзі до нього набиваються-набиваються… та й набилися. Такі вже друзі крепкі стали! А все для того, щоб цар Петро їхню банду першою Церквою в державі призначив. Той Петро ніби і погодивсь, та все одно Мишко-Філарет Денисенко себе першим не почуває, бо ж є ще в Україні Церква канонічна – справжня. І хоч-не-хоч, а мусили всі на теє діло зважати.

Скільки Мишко-Філарет в груди не бив себе, скільки вони з Іванком не кричали на всі боки, що їхній «патріархат» визнаний і канонічний, а частіш за все на країну Небувалію походили. Бо ж і царя свого мають – «патріарха», і купу іншої свити, та залишаються несправжніми.

Приїздять до України патріархи Церков Східних, та не до Мишка-Філарета з Іваном йдуть, а до митрополита Київського – Блаженнішого Онуфрія. Ба більше! Патріархи ті східні завжди на Мишка кажуть, що розстрига він, а «патріархат» його – самочинний, ніким не визнаний. Тоді за старого Мишка-Філарета завжди Іван заступаєтьсь.

«Всякий, – Іван каже, – хто хулить патріархат київський – москаль клятий, який за соболі продався!». І не хоче Іван правді в очі глянути, що скільки б Євстратом і владикою себе не кликав, все одно Іванком і лишиться. Все бухтить за старим Мишком: «Нас вИзнають! Нас вИзнають!».

Так, одного разу прибув до України владика православний з Польщі – Георгій Вроцлавський. Георгій той, єпископом поставлений Варфоломієм Стамбульським, якого в світі Вселенським кличуть. Повідав українцям владика польський, що добре в світі про Мишка-Філарета і про банду його знають, і що ніґди того «патріархату київського» не визнає ніхто, бо живуть вони, як розбійники, а зватись царями хочуть.

Як зачув те слово Йванко наш, той що Зоря, ото вже крику було! Заходивсь Іван усім казати: «Ти ба! Вже й між ляхів москаль зі своїми соболями прокравсь і всіх купив! Між тих патріархів східних вороги одні і агенти кремлівські! Тож не будем їх слухати, а й далі своїм шляхом підемо!».

Тому-то Івана того дурником ми і назвали, що замість того, аби миру і визнання шукати, – він і далі проти вітру паскудить. Мав би розуму більше, то може б подумав про те, як себе зрятувати, а так… і себе топить і тих, хто навколо. Була одна криниця з водою чистою, так він і в ту плюнув!

А що ж Владиці Вроцлавському з того? А ніц! Він як був в Церкві Божій, так і лишається. А от Мишкові та «патріархату» його через Івана-дурника одне лихо діється. Бо напевно і не знав Іван, що Георгій Вроцлавський як раз один з тих, хто вплив на справу має. Міг би владика польський після того, як Мишка не стане, дурню Івану допомогти… а не буде.

 Сергій Назарчук