А може, все ж він не «Вселенський»?

«Упродовж семисот років (до 1686 року) Київська митрополія входила до складу Константинопольського Патріархату. Оскільки Русь знаходилася на значному географічному віддаленні від Константинополя, Київська митрополія, фактично, користувалася правом широкого самоврядування. До того ж на Русь призначалися далеко не найвидатніші представники грецького єпископату. За перші 250 років існування Київської митрополії нам відомі імена двадцяти двох митрополитів-греків, які займали Київську кафедру. Проте помітний слід в історії Російської Церкви залишили не більше шести з них. А про деяких із них вітчизняні літописці прямо відгукувалися як про людей, що не мають ні вченості, ні дару слова…».

Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан)

Схоже, що багато віруючих сердець з тривогою читають у соціальних мережах про те, що відбувається у православному світі. На Синаксисі, що проходив декілька днів тому, було сказано більше, ніж за останні десятиліття стосувалось напряму Київської митрополії. Уявіть собі, 300 років Константинополь визнає канонічність українських архієреїв, співслужить, приймає делегації у себе на Фанарі, однак, як заявляє Патріарх Варфоломій, виявляється, «Вселенський Патріархат терпеливо ставився до порушення його прав, але це не означає згоду з таким порушенням чи що воно стало законною справою…».

Між Єрусалимом та Антіохією немає спілкування за один лише храм в Катарі, причому ніхто на примирення між Патріархатами не в змозі вплинути – уявіть собі, якщо поставити під сумнів більше як 12 тисяч громад УПЦ. Причому про це заявляє «перший серед рівних», або, іншими словами, модератор православної єдності – Вселенський Патріарх, який значно поступається своїми територіальними можливостями. Тобто, як заявляють спікери, зацікавлені в «автокефалії», нічого страшного, якщо між Помісними Церквами буде розділення, головне, аби Україні всіма можливими способами дали те, що хочуть надати.

Два екзархи – це вже початок «військових» дій, причому на Фанарі дуже чудово розуміють усю складність і небезпеку. «Перший» уже не буде першим, і як мінімум 150-180 мільйонів віруючих не будуть визнавати умовну домінуючу Вселенського Патріарха.

Буквально на днях з`явився цікавий коментар того ж таки владики Еммануїла після призначення посланців у Київ: «Сегодня, слава Богу, мы живем в эпоху общения и информации, и любые проблемы могут обсуждаться обстоятельно, с любовью и верой в Бога. Все проблемы решаются, и мы никогда не дойдем до таких радикальных разделений и изоляции… Константинопольский Патриархат хочет решить трудную украинскую проблему и вылечить, наконец, затянувшийся раскол. По этой причине он идет постепенно и с благоразумием». При цьому досить підло і лицемірно, як заявляють церковні дипломати, Константинополь одноосібно відправляє в Україну своїх посланців, та при цьому греки говорять, що «…любые проблемы могут обсуждаться обстоятельно, с любовью и верой в Бога. Все проблемы решаются…».

Ніхто і не міг подумати, що доктор канонічного права – Патріарх Варфоломій – важко його чомусь іменувати Вселенським уже, після останніх подій, – вчинить антиканонічний акт, не провівши консультації із легітимним єпископом міста Києва та України Митрополитом Онуфрієм. Адже усі чудово пам`ятають заяву Патріарха Варфоломія щодо смути в Україні 1992 року, коли Фанар чітко, документально засвідчив свою позицію у листі Патріарха Варфоломія на ім`я Предстоятеля РПЦ Патріарха Олексія ІІ (№ 1203 від 26 серпня 1992 р.):

Так чому ж тоді виникають такі дисонанси у політиці Константинополя? Чи, можливо, представники Фанару виходять з положення, що вигідно нам – чи іншим зовнішнім чинникам?

Такі тенденції Константинополя почали свою ініціативу ще з епохи славнозвісного Патріарха Мелетія Метаксакиса, який уособив себе «збирачем» православних земель під омофором Вселенського Патріарха. Його сподвижник Патріарх Григорій VII (Γρηγόριος Ζερβουδάκης) взагалі виступив з пропозицією, щоб Патріарх Тихон (Бєлавін) відлучився від престолу, а водночас підтримав обновленців-розкольників: «Ввиду возникших церковных разногласий, мы полагаем необходимым, чтобы Святейший Патриарх Тихон ради единения расколовшихся и ради паствы пожертвовал собою, немедленно удалившись от Церковного Управления, …и чтобы, одновременно, упразднилось, хотя бы временно, патриаршество, как родившееся во всецело ненормальных обстоятельствах в начале гражданской войны, и как считающееся значительным препятствием к восстановлению мира и единения. Вместо упразднившегося патриаршества высшее церковное Управление там должен принять ныне свободно и канонически избранный Синод, который и выработает детали Синодального Управления Церковью в СССР».

Разом з тим, комісія Вселенського «папи» повинна була співпрацювати з більшовиками: «отправляющаяся комиссия в своих работах должна опираться на те тамошние церковные течения, которые верны Правительству СССР» (а такими були обновленці). При цьому представник Константинополя у Москві архімандрит Василій Димопуло свідчив про наступне: «Мною только что получено из Константинополя сообщение о том, что Константинопольский Патриарший Синод под председательством Вселенского Патриарха Григория VII вынес постановление об отстранении от управления Российской Православной Церковью Патриарха Тихона, как виновного во всей церковной смуте. Постановление это вынесено на заседании Синода при Вселенском Патриархе 6 мая (1924 р. – авт.) и принято единогласно».

Поніс Константинополь покарання за такі доволі одіозні міри? То чому ж сьогодні ми маємо йти на такі, знову ж таки антиканонічні дії Вселенського Патріарха?

Тому правильними будуть слова церковного дипломата, який сказав наступне: «За это деяние Патриарх Варфоломей будет нести личную ответственность перед судом Божиим и перед судом истории…».

Марк Обнорський

Схожі публікації