Американський папа, або Релігійна війна для українців

Декілька днів тому один із чиновників Держдепартаменту США з питань міжнародної релігійної свободи Семюель Браунбек разом з Послом Марі Йованович провели зустріч з лідером українських розкольників Філаретом (Денисенком). Дещо раніше цей же ж чиновник американського відомства у Стамбулі зустрічався з Патріархом Варфоломієм. А цими днями триває вояж лідера Київського патріархату Сполученими Штатами. Доволі цікава виходить ситуація – автокефалія з якихось об`єктивних чи не дуже причин зацікавила представників Держдепу. Чому ж так?

Доволі чіткий коментар щодо цих подій дає аналітик Кость Бондаренко: «З одного боку на Фанар тисне Держдеп США, у Варфоломія є велика проблема з американськими приходами Константинополя, де архієпископія все більше й більше прагне стати самостійною і незалежною від Фанару. Держдеп шантажує Варфоломія цим питанням. Відповідно, ті, хто в Україні стверджує, що автокефалія буде, вірять у всемогутність Штатів. Тобто питання автокефалії виходить далеко за межі церковного і стає проблемою міжнародного масштабу».

Напевно, в даній ситуації є ще декілька важливих компонентів. По-перше, це президентські вибори в Україні 2019 року, які, за припущенням політтехнологів діючого гаранта, надали б йому певний прорив. Про це навіть говорить отець Кирило Говорун, один із дійових осіб цієї автокефальної процедури: «Всі ми бачимо, які в нього рейтинги і перспективи (Петра Порошенка – авт.), йому потрібний якийсь прорив перед виборами, у період, коли країна входить до електорального циклу…».

Швидше за все, що на чергових виборах США будуть зовсім не проти, аби переобрали Петра Олексійовича.

По-друге, політична ситуація в Україні досить сприяє, аби відкрити новий плацдарм проти Росії: УГКЦ декілька разів «отримувала по носі» від Ватикану, що сунеться у політичні ігрища, а націоналісти-розкольники підходять під цю модель, щоб постійно критикувати Росію і разом з тим Українську Православну Церкву. Плюс це очевидний гравець на стороні США: через них можна підливати масло у вогонь на фоні різноманітних політичних катаклізмів. Коли УПЦ займає збалансовану позицію, то представники Київського патріархату і деякі з УАПЦ будуть займати позицію, яка близька заокеанським «друзям».

По-третє, Константинополь залежний від США. У Туреччині приблизно 1500-2000 віруючих і мусульманський президент Ердоган з непередбачуваними рішеннями, а вся повнота прихожан розкидана по світу. Приходить мені на пам`ять один епізод минулих років, коли Вселенська Патріархія не змогла навіть забезпечити проживання свого єпископату на черговому Синаксисі, тому фінансові вливання заможної «американо-грецької» діаспори забезпечують хоча би тимчасову, але стабільність. Плюс невідомо, хто прийде після Варфоломія, який уже перебуває у літніх роках, та й здоров`я у нього не зовсім, про це знають.

Різнопартійність єпископату Константинопольської Церкви очевидна, хоча би згадати епізод Фанару ХХ століття з Патріархом Максимом V ( Μάξιμος Βαπορτζῆς), який перебував на троні лише два роки. Ініціатори його відправки на спокій, як пізніше виявилося, дали цікаву аргументацію: «…той факт, що Патріарх Максим був вимушений подати у відставку, пояснюється не тільки причиною слабкого здоров’я, але й політичними мотивами, оскільки, на думку турецького уряду, він не дотримувався антирадянського напрямку». Йому заборонили звершувати богослужіння і фактично дали діагноз «душевнохворого», хоча, як стверджують особи, котрі його відвідували, він перебував у адекватному стані. На його місце і поставили архієпископа Північної і Південної Америки Афінагора Спіру, котрий прибув на особистому літаку президента США Гаррі Трумена.

Церковні дипломати теж по досить по-різному коментують ініціативи Варфоломія в Україні: «Для нас абсолютно очевидно, що за діями Константинопольського Патріархату стоїть американська адміністрація. Власне, американці цього і не приховують. Посол Америки постійно консультується з паном Порошенком, інший посол Америки постійно буває в гостях у Патріарха Варфоломія – там дуже міцний зв’язок. І Америка зацікавлена в ослабленні Руської Православної Церкви, тому що, як казав відомий свого часу американський політолог та консультант кількох президентів Збігнев Бжезінський, після розпаду Радянського Союзу головною силою на території колишнього СРСР, котру Америці потрібно всіляко послаблювати та руйнувати, є Руська Православна Церква…».

При цьому, як зауважує владика Іларіон, досить цікаво, чому Константинополь не цікавить ситуація з американською автокефалією? Чому саме переглядають рішення, котрі уже отримали рецепцію як зі сторони Фанару, так і інших Помісних Церков? Адже всі в один голос сказали: УПЦ єдина канонічна структура на території України, і лише одна юрисдикція може існувати? Невже владика Іов (Геча) забув свою репліку: «Але що важливо підкреслити, і це є канонічний принцип, що на одній території може бути лише одна Церква. Себто, дві автокефальні Церкви не можуть бути одночасно на одній території. І для проголошення автокефалії потрібна єдність Церкви. Тому саме над цією єдністю треба працювати…».

Тому в нас виникає все більше питань щодо дій Константинополя. Однак все пояснюється дуже чітким вітальним словом архієпископа Димитрія Тракателліса в адрес Президента США Барака Обами 2013 року: «…Боже, мы благословим и хвалим Твое святое Имя за Твои всеблагие милости и благословение на Соединенные Штаты Америки, на нашего президента Барака Обаму и вице-президента США Джозефа Байдена, ибо они начинают второй срок своих священных обязанностей в высшем учреждении нашей страны. Благослови, сохрани и укрепи их и их семьи в покое и здравии вместе со всеми, кто служит нашей стране, особенно в Конгрессе, судебных органах и Вооруженных Силах здесь и везде, героически и жертвенно защищая наши права на жизнь, свободу и счастье. Отец Небесный, да пребудем мы в этой земле возможностей и свободы в «совершенном покое», верные нашим устоям, строя все более процветающее, справедливое, равноправное и достойное общество для всех наших граждан…».  

Тому хто, чому і яким чином впливає на політику Константинополя, стає очевидним. Тільки чи тотожне це євангельському контексту, от де дилема.

МАРК ОБНОРСЬКИЙ

Схожі публікації