«Автокефальна» авантюра, або остання спроба Гаранта

Напевно, 2018 рік у чомусь є доленосним для українського суспільства. Всі ми спостерігаємо за подіями, які, безумовно, увійдуть в історію. Відбувається чергова зміна правлячої верхівки, усі ми чекаємо виборів 2019 року, в яких, на жаль чи на щастя, у кожного індивідуально, президент Петро Олексійович Порошенко навряд чи зможе перемогти…

Даний період дуже яскраво можна порівняти з епохою Віктора Ющенка, адже є багато чого спільного: 2004 рік – Майдан Незалежності, наметове містечко, тисячі простонароддя, які вірили в майбутнє. Розпач прийшов дуже швидко, коли у таборі «помаранчевих» почали звинувачувати одне одного в різних спекуляціях та махінаціях: то в коаліції з тими, хто ще вчора був «уособленням зла», то в поділі фінансових потоків, то в елементарній «зраді».

У 2008 році, напередодні президентських виборів, коли повнота українського православного суспільства мала відзначати 1020-ту річницю Хрещення Київської Русі, політтехнологи Адміністрації Президента спроектували план, який би зумів президенту Ющенку принести додаткові дивіденди, аби мати хоч якісь шанси на президентських виборах-2010. Зауважте: до 2008 року Віктор Андрійович не особливо й переймався тематикою «автокефалії»: чи будучи Прем`єр-міністром, чи головою НБУ.

2014 рік: знову Майдан, але вже з кров`ю, віра в майбутнє, європейський вектор, припинення війни за лічені години, покращення життя… і знову «провал». На допомогу приходить тема «автокефалії». Я б не здивувався, якби Петро Олексійович висловлювався за «єдину церкву» раніше: чи будучи в команді Ющенка, чи міністром в уряді Азарова. Адже погодьтеся, щоб проштовхувати подібні ініціативи, варто бути глибоко переконаним у тому, що це дійсно потрібно. Однак цього ми не спостерігали: «автокефальний проект» став актуальним лише сьогодні, знову ж перед виборами.

Звичайно, в Україні зроблене велике «піар-шоу» під цю подію: «5 канал», «ZIK», «1+1», «Еспресо» і решта лише й говорять про перспективи і загрози Єдиної Церкви. Практично усі національно-радикально налаштовані політики і політологи стали великими експертами і знавцями в питаннях церковних, а спікер КП Євстратій Зоря тільки «роздирається» між ефірами.

Засідання Священного Синоду Константинопольського Патріархату відклали до червня, на якому теоретично мають розглянути прохання Президента та Верховної Ради України. Це пов`язують з погіршенням здоров`я Патріарха Варфоломія, однак насправді є дещо інша інформація.

За неофіційними даними, Адміністрація Президента запросила патріарха Варфоломія до Києва на святкування 1030-ої річниці Хрещення Київської Русі, на якому очікують якихось зрушень щодо «легалізації» розкольників. Чудово розуміють, що патріарх Кирил не зможе прибути на святкування, і фактично у Варфоломія будуть розв`язані руки. Тому Фанар, швидше за все, свідомо затягує цю процедуру, аби в червні елементарно відхреститися черговим створенням «енної» комісії по даному питанню і не сваритися з Руською Православною Церквою, бо наслідки для Константинополя будуть просто трагічні.        

Та чомусь дивною в цих усіх перипетіях виглядає «дружба» між Київським патріархатом та УАПЦ. Так, були підписані заяви із зверненням про «автокефалію», так, Президент зібрав єпископат і лідерів одних та других, але що ми маємо по факту? А спроб об`єднання УАПЦ і КП було уже декілька, і закінчилися вони, як це не засмучувало декого, взаємними звинуваченнями: Філарет говорив, що УАПЦ працює на Москву, «автокефали» про узурпацію влади лідером Київського патріархату. Причому УАПЦ все-таки довіряють більше.

Сам кадровий потенціал цих двох організацій складається із перебіжчиків: «автокефали» йшли до Філарета, а КП до УАПЦ, причому в загальному все виходило з якихось особистих амбіцій. Про єдність, як таку, не було і мови. У 2008 році патріарх Варфоломій намагався примирити лідера УАПЦ Мефодія Кудрякова і очільника КП Філарета, та нічого суттєвого з цього не вийшло.

Тому мало віриться, що генерація УАПЦ на чолі з Макарієм Малетичем і Андрієм Абрамчуком (а ще не забути Віктора Бедя, котрий просився в КП і має з ними дуже «теплі відносини») домовиться з «узурпатором» Філаретом, який уже претендує на Предстоятеля Єдиної Помісної Церкви. Не думаю, що УАПЦ забула про Андріївський храм та корпуси на Трьохсвятительській, які КП просто хотів «віджати». Думаєте, вони домовляться? Навряд.

У цей процес також залучене Міністерство закордонних справа на чолі з паном Павлом Клімкіним: проводяться регулярні зустрічі з представниками Помісних Православних Церков, з діячами і лідерами інших релігійних напрямків. Безумовно, підключені спецслужби США, котрі мають просто шалений тиск на ієрархів Константинопольського патріархату, ну хоча би згадати промову архієпископа Американського Димитрія Тракателісса, в якій він просто звеличував новообраного президента США Барака Обаму у 2013 році: «…Боже, мы благословим и хвалим Твое святое Имя за Твои всеблагие милости и благословение на Соединенные Штаты Америки, на нашего президента Барака Обаму и вице-президента США Джозефа Байдена, ибо они начинают второй срок своих священных обязанностей в высшем учреждении нашей страны. Благослови, сохрани и укрепи их и их семьи в покое и здравии вместе со всеми, кто служит нашей стране, особенно в Конгрессе, судебных органах и Вооруженных Силах здесь и везде, героически и жертвенно защищая наши права на жизнь, свободу и счастье. Отец Небесный, да пребудем мы в этой земле возможностей и свободы в «совершенном покое», верные нашим устоям, строя все более процветающее, справедливое, равноправное и достойное общество для всех наших граждан…». І це сказано після розгрому Лівії та двох років війни у Сирії.

2008 рік нічого доброго не приніс Ющенку, навіть Віктор Балога, тодішній голова Адміністрації Президента, який безпосередньо «курував» цей процес, тепер відкрито виступає проти втручання влади у справи церковні. Так і 2018 рік нічого не принесе Петру Олексійовичу, адже в контексті церковно-правовому це просто нереально, приведемо слова владики Іларіона Алфєєва:  «О предоставлении автокефалии ходатайствовали светские власти Украины при поддержке раскольнических, неканонических сообществ. Церковный статус этих сообществ, отделившихся от канонической Украинской Православной Церкви, не признается в мировом Православии, то есть является нулевым. Священноначалие канонической Украинской Православной Церкви во главе с Блаженнейшим Митрополитом Киевским и всея Украины Онуфрием в Константинопольскую Патриархию по данному вопросу не обращалось. Невозможно допустить принятие решений канонической церковной власти на основании инициатив неканонических сообществ или светской власти, вмешательство которой во внутренние дела Церкви недопустимо».

Та й самі прихильники «української автокефалії» в особі отця Кирила Говоруна заявляють, що це політично вимушений крок: «Все мы видим, какие у него рейтинги и перспективы (Петра Порошенка – авт.), ему нужен какой-то прорыв перед выборами, в период, когда страна входит электоральный цикл…». Час покаже, чи бути «українській автокефалії», чи чекати чергової спроби.

Сергій Назарчук

Схожі публікації