Як єзуїти «вкрали» митрополита Андрея

Постать митрополита Андрея Шептицького надзвичайно цікава і неоднозначна в історії України. Греко – католики називають його «українським Мойсеєм», національним лідером… Але виникає одне надзвичайно важливе питання: яким чином Роман Шептицький (в миру) «вступив в лави» уніатської структури? Чи добровільно? Адже не є таємницею, що батьки майбутнього ієрарха були надзвичайно віддані римо – католицькому обряду.

Історики греко – католицької церкви уникають відповіді на ці важливі моменти, тим паче що уся архівна спадщина Шептицьких загадково зникла безвісти. Лишилися лише листи батьків митрополита Андрея – Софії та Яна Шептицьких, які і відкривають деякі надзвичайно важливі аспекти становлення майбутнього митрополита ГКЦ, та погляди сім`ї на унію загалом.

   «Від самих давніх часів чула я, як про русинське духовенство говорилося з презирством, на що воно заслуговувало своїми недоліками і бездонною темрявою, жадобою і звичаями. Обряду я не знала зовсім, і бачила тільки його представників у самому нижчому, відштовхуючому шарі суспільства. А те, що не було темним і диким, з малих літ виступало як ворог латинської церкви  і польської національності. Тому нічого дивного, що всі спогади на цю тему, якісь – то промови в сеймі, якісь політичні дискусії, змішані з брудними анекдотами про русинських священиків, всі насмішкуваті вислови і жарти, які я будь – коли чула, все це сичало навколо мене, як гадюки, підносили голови …бажаючи видерти в мене дитину і втопити в безодні свого бруду. Заснування ордену зреформованих базиліан було для мене до цього часу лише паперовим декретом «Святого Оттця». Страхіття наступаючої схизми, принижена унія, мільйони людей, які тонули в темряві – все це просто не мало для мене ніякого значення. Я бачила одне – мій Ромтух, мій Ama покидає обряд, в якому я виховала його…» ( Шептицька С. Молодість і покликання отця Романа Шептицького. Рим, 1987, с.33.)

Такими словами мати майбутнього  митрополита Андрея розвінчує думку про «Боже покликання» і навернення її сина. Та й взагалі описує явище «унії».

Далі батько Ян більш конкретно розповідає про роль єзуїтів в «наверненні» Романа:

«Перша частина цього плану вже здійснилась – це сфантазування матері ієзуїтськими інтригами, а наступною дією повинно стати посвячення їм сина. Та чому, якщо він такий набожний, хоче йти до тих, про набожність яких він нічого не знає? Походить все це від Бога чи від людей? Отець Яцковський (єзуїт (1834 – 1905) місіонер  в Галичині) став душепастирем матері, духівником дітей, а хто проводить реформу базиліан? Отець Яцковський… Отже, від довгих років він повинен був готовити все для такої акції. Що ж простіше, як підготовити юнака, який своїм прізвищем, здібностями, набожністю може цій ідеї віддано служити? Саме тому він вибрав Романа і при допомозі матері, і особистими стараннями. Це не була справа Божа. Він оплутав молодий розум інтригами та компліментами і посвятив його власній меті, яку в своєму фанатизмі вважає Божою Славою, але що може виявитись тільки невдалою спробою групи людей, кидаючих нову жертву в пащу мільйонного ворога» (Там же, с.34.)

А суть місії Романа озвучив сам папа Лев XII 24 березня 1888 року, коли Софія Шептицька перебувала у Римі з своїми синами. Саме тоді понтифік і дав благословення майбутньому «просвітителю»: «До базиліанів… Люди, які вступають туди, зараз не повністю віддають собі звіт в тому, яку місію вони повинні виконати на Сході… А пану (Шептицькому – авт.) ще раз, і цілому покликанню пана приділяю моє благословіння…».

Таким чином «покликання» Андрея Шептицького виглядає не зовсім тим, як сьогодні підносять його в УГКЦ. Це був свідомий план, який передбачав, безумовно  відданого західному обряду,  молодого хлопця перетворити знаряддям в руках «місіонерів» Західної України. І треба сказати, що їм це вдалося. А суть місії можна висловити словами папи Урбана VIII (1624 – 1644 рр.) : «Per vos, mei rutheni, Orientam convertendum spero» ( «Через вас, мої русини, сподіваюся, Схід буде навернений»).

Марк Авраменко

Схожі публікації