Як Філарет РПЦ захищав

Вашій увазі пропонуємо текст звернення екс-митрополита Філарета до голови Народного руху України І.Ф. Драча стосовно «різких» висловлювань в адрес Руської Православної Церкви. Це звернення є одним з прикладів апологетичної полеміки митрополита на захист Руської Православної Церкви. Зрозуміло, що тепер його позиція є діаметрально протилежною.

«Люди, будьте обережними»

Православне духовенство, віруючі надзвичайно обурені з приводу висловлювання, допущеного головою народного руху України за перебудову Іваном Федоровичем Драчем у розмові «за круглим столом», виклад якої надруковано в газеті «Вечірній Київ» від 15 лютого ц.р.( 1990 р. – авт..)

Дуже не хотілося б мені  як духовній особі вступати в полеміку з цього приводу…

І. Ф. Драч називає Руську Православну Церкву, в канонічній єдності з якою перебуває й Українська Православна Церква, «шовіністичною, централістською» і говорить, нібито вона проводить «лінію ножів» і що саме з цих міркувань «Рух», «Меморіал», «Зелений світ», європейські товариства і навіть партійні органи мусять пильно стежити за Православною Церквою, щоб, як я зрозумів Івана Федоровича, уникнути у майбутньому війни між самими українцями. Подібні звинувачення Руської Православної Церкви у погромних настроях, проповіді національної винятковості одних націй і цькування інших, крім того, що нагадують про методи недавньої войовничої атеїстичної пропаганди, дуже ображають православних як у нашій країні, так і за кордоном, а також можуть викликати подальше розпалення ворожнечі між людьми на релігійному ґрунті.

Хіба треба сьогодні когось переконувати в тому, що Церква об`єднує в своєму лоні людей різних національностей, несе вчення Христове всім народам. Вона завжди пам`ятає слова апостола Павла, що у Христі немає ні іудея, ні грека – всі єдині…Наприклад, у складі Руської православної Церкви, а також і Української, є люди різних національностей  як серед архієреїв, так і серед мирян. Зайдіть до храмів і ви почуєте, як віруючі моляться святим,  які вийшли із земель України, Білорусії, Росії, Молдавії. Богослужіння в них ведеться не лише церковнослов`янською мовою, а й мовами різних народів.

Голос Руської Православної Церкви чути на міжнародних миротворчих форумах. У часи воєн і лихоліття церква була з народом і, розділивши його долю, взяла на себе хрест страждань, мук і розрухи…Тож хіба є підстави для образливого звинувачення Руської Православної Церкви в шовінізмі, у тому, що її роль «лежить на лінії ножів»? Гадаю, що нам пора вже всім відмовитися від негативної практики навішування ярликів, запозиченої з часів культу особи і волюнтаризму, тим більше, що перебудова і гласність дали змогу багато що оцінити по-новому, звільнитися від штампів і стереотипів минулого.

Відомо, що непродумані заяви політичних і громадських діячів ведуть до ворожнечі та розбрату, і тому  я звертаюсь до всіх : «Люди, будьте обережними не тільки в ділах, а й у словах своїх, бо сказано – від слів своїх виправдаєтесь і від слів свої засудитесь».

Хочу також сказати кілька слів і про автокефалію, тобто самостійність будь-якої частини Вселенської Православної Церкви. Я не заперечую, що згодом Українська Православна Церква, можливо, і стане автокефальною, не розриваючи при цьому зв`язків з іншими Православними Церквами, але хочу наголосити, що це питання суто церковне і нерозривно пов`язане з релігійним віровченням, і через це не може бути справою громадських або державних організацій. І тому «автокефалія», проголошена урядом або будь-якою світською організацією (історія знає такі випадки) і навіть єпископами, без дозволу на це Помісного Собору, є незаконною і не благодатною.

Втручання в це питання, а також у стосунки між віруючими різних конфесій поза церковних сил є грубим порушенням статті Конституції СРСР про  відокремлення Церкви від держави, а також церковних канонів.

Тим часом продовжується втручання членів неформальних організацій (НРУ, УХС, «Меморіалу», Комітету захисту УКЦ) у справи Церкви, а конкретніше – безпосередня участь членів Львівського відділення Руху в захопленні або закритті православних храмів на Західній Україні, наприклад, у селі Верхні Гаї Дрогобицького району Львівської області, про що є скарга місцевих православних парафіян.

І останнє. Православна Церква не може змінювати свої канонічні правила і багатовікову структуру, як то кажуть, на потребу дня. Тоді її починають безпідставно звинувачувати в нерухомості, «централізмі».

 

Філарет

митрополит Київський і Галицький,

Патріарший Екзарх усієї України

(Православний Вісник, травень 1990 року, №5, с.26 – 27)  

Схожі публікації